Знову пожвавлення на Рубльовському шосе

Але цього разу кремлівські надавці притулку будуть засмучені значно більше, ніж у двох попередніх випадках.

Іран, на відміну від України та Сирії, є значним експортером нафти та газу. Запаси нафти в Ірані перевищують російські. Також значними є запаси газу: другі у світі після російських.Тому Іран є надзвичайно важливим для Китаю, якому потрібно багато енергоносіїв. Через західні санкції проти Ірану в Китаю можливість дешево купляти іранські енергоносії, так само як і російські.

Брак енергоносіїв на європейському континенті теж робить Іран перспективним постачальником енергії до Європи. Ось чому позиція європейських країн була більш поблажливою до іранської ядерної програми, ніж позиція США.

США не цікавить іранська нафта, але їх цікавить, щоби Іран не продавав її задешево Китаю, створюючи ще одну конкурентну перевагу для найбільшого конкурента.

У кремлі були упевнені, що контроль над доходами від експорту енергоносіїв є потужним захистом влади від посягань політичних конкурентів. І Венесуела, і Іран були незаперечним доказом тези, що контроль над нафтодоларами дозволяє владі впевнено почуватися, навіть знаходячись під санкціями.

Якщо виявиться, що нафтогазові доходи самі по собі ще не гарантують незмінність влади, то самовпевненість московських правителів трохи зменшиться. Так само, як і самовпевненість диктаторів у деяких інших нафтоекспортуючих державах.

Щоправда, наявність ядерної зброї у купі з надприбутками від експорту нафти, дійсно роблять владу дуже самовпевненою, як ми це бачимо на прикладі росії. Тому іранська влада теж прагнула зміцнити свої позиції надбанням ядерної зброї.

Але для Ізраїля ядерний Іран був би загрозою самому існуванню держави.Іран міг би надати ядерну зброю своїм клієнтам — Хезболлі та Хамасу — після чого захист надзвичайно маленької території Ізраїлю став би неможливим.

Те, що Ізраїль сам володіє ядерною зброєю у кількості 90 боєголовок, не змогло би утримати Іран від спокуси першого удару. Територія Ірану майже у 75 разів більша за територію Ізраїлю, тож навіть у випадку зворотного ядерного удару по Ірану, життя там не зникне.

Ось чому Ізраїль з такою тривогою слідкував за розвитком ядерної програми Ірану та програмою модернізації її ракет, які би могли доставити ядерну зброю для знищення Ізраїлю.

Ізраїль розвивав свою ядерну програму по суті з моменту свого утворення у 1947 році. У 50-тих роках минулого століття завдяки допомозі французької влади, Ізраїль збудував ядерний реактор у пустелі Негев. За цю послугу французька влада розраховувала на допомогу Ізраїлю з метою утримання контролю над Суецьким каналом. І вона отримала цю допомогу. Вже тоді єгипетський президент Насер погрожував відібрати Суецький канал в його власників — урядів Франції та Великої Британії. І він це зробив у 1956 році за підтримки урядів США та Радянського Союзу.

Тому спільні зусилля Франції, Англії та Ізраїлю не змогли відстояти права англо-французьких власників каналу. Слід ще зазначити, що США завжди заважали Ізраїлю розвивати свою ядерну програму, тому Ізраїль звернувся до Франції, яка потребувала допомоги Ізраїлю проти Насера.
Голокост навчив тодішніх ізраїльських політиків, що ніякі будапештські меморандуми не захистять країну, якщо вона сама себе не захистить.

На жаль, в України у 1994 році не було ще власного досвіду, і вона відмовилася від своєї ядерної програми на користь майбутніх загарбників. Страхіття голодомору вже витерлися з пам’яті тодішніх перемовників, і тому вірогідність виконання підписантами умов меморандуму не бралася до уваги. Тому маємо те, що маємо.

Але приклад маленького Ізраїлю має надихнути і захисників України.

Бензоколонку можна перемогти.

Звичайно, нам набагато важче, тому що маємо справу з ядерною бензоколонкою. І ця ядерна бензоколонка погрожує нашим союзникам з метою обмежити їхню допомогу Україні. Якби не ядерні побоювання наших союзників, то ЗСУ давно би вийшли на міжнародно визнані кордони України, тобто кордони 1991 року.

Тому такі спеціальні операції, як скорочення кількості російської стратегічної авіації, надихають наших європейських союзників на продовження допомоги Україні.

Це надзвичайно важливо в умовах припинення фінансової допомоги з боку США.

Німецький канцлер Фрідріх Мерц міг би сказати про Україну те саме, що він сказав про Ізраїль. А саме, що й Україна так само, як Ізраїль, робить для цивілізованих країн Заходу усю чорну роботу, яку би за інших обставин довелося робити їм самим.

Крім наших європейських союзників такі операції як «Павутина» корисні для Китаю.

І ось чому.

З одного боку, Китай добре заробляє на торгівлі з росією під час війни. А саме: дешево купляє нафту, газ, електроенергію, добрива та зерно в
росії і у великих обсягах продає туди свою промислову продукцію. Але з другого боку, досвід, якого набирається російська армія у цій
загарбницькій війні з Україною, не може не непокоїти Китай. Тому скорочення стратегічного потенціалу росії вигідно і Китаю. Офіційно вони не будуть вітати цю операцію, але об'єктивно вони мають цьому радіти не менше, ніж європейці.

А от Дональд Трамп не зрадів. Йому знищення стратегічного потенціалу росії не вигідно, бо він розраховує коли-небудь використати цей потенціал росії проти Китаю. Ілон Маск під час сварки з Трампом сказав, що Трамп ще буде розважати американський народ три з половиною роки, а він, Ілон Маск, збирається розмахувати бензопилою наступні сорок років. Тож закликав майбутніх конгресменів розраховувати на нього, а не на Трампа.

І ми маємо дивитися трохи вперед у посттрампівський період, коли американський уряд повернеться до поваги своїх власних обіцянок, згідно з Будапештським меморандумом.

Якщо Аятолла Хоменеї переїде на Рубльовське шосе, це буде вигідно Україні, бо ціни на нафту підуть вниз і доходи росії зменшаться.

Тому що в експортерів нафти на Близькому Сході не стане такого інструменту залякування нафтотрейдерів, як перекриття Ормузької протоки. Вони вдавалися до нього щораз, коли ціни на нафту йшли вниз. Для цього вони використовували терористичні угруповання хуситів у Йемені, Хамасу у Газі та Хезболи у Лівані.

Якщо ні Іран, ні Саудівська Аравія, ні Ірак не будуть підтримувати терористичні угруповання, то ціна світової нафти більшою мірою буде залежати від співвідношення попиту та пропозиції. І хоча політика обмеження пропозиції нафти з боку ОПЕК+ збережеться і надалі, використання терористичних організацій для підтримки ціни нафти відійде у засвіти.