Дональд Туск повернувся й переміг

Рекордна як для Польщі явка (близько 73%) завадила порахувати голоси протягом першої ночі після виборів. Але ще через добу нарешті порахували. Екзит-поли, які свідчили про великий успіх опозиції на парламентських виборах, не помилилися. За офіційними даними польського виборчкому, правляча партія «Право і Справедливість» (ПіС) набрала 35,44% голосів, а головна опозиційна сила, «Громадянська платформа» (ГП) — 30,65%. До Сейму також увійшов «Третій шлях» (ТШ, цю коаліцію утворили центристська «Польща 2050» і селянська партія PSL) — 14,41%, «Лівиця» — 8,59% і популістична антиукраїнська «Конфедерація» (7,16%). Отже, «ПіС» не може сформувати новий уряд ані самостійно, ані навіть разом із «Конфедерацією». А от «триголовій» опозиції, «Платформі», «Третьому шляху» й «Лівиці», мандатів на формування уряду вистачить. Більшість у Сеймі - це 231 мандат, а ці три політсили матимуть близько 250.

За кілька тижнів до голосування стало зрозуміло, що опозиція пере­хопила ініціативу й «погнала» прав­лячу партію. Водночас були сумніви: чи подолає «Третій шлях» виборчий бар'єр, який для коаліцій становить не 5%, як для партій, а 8%? Соцопитування обіцяли, що ТШ пройде, але стовідсоткової впев­неності прихильники опозиції не мали. Можна припустити, що в цій ситуації чи­мало симпатиків «Платформи» вирішили так: хтось із родини має проголосувати за «Третій шлях», мовляв, «інакше ми той ПіС від влади не відсунемо»… Цей підхід спрацював. Як наслідок, ТШ одержав на­багато більше голосів, ніж прогнозували соціологи (давали 10%, максимум 12%).

Попри значно гірший, ніж сподівалися у правлячій партії, результат ПіС на вибо­рах, чинний прем'єр-міністр Матеуш Мо­равецький уже заявив, що готовий сфор­мувати новий уряд. Оскільки саме ПіС набрав найбільше голосів, президент Польщі Анджей Дуда, напевно, запропо­нує сформувати урядову коаліцію прав­лячій зараз партії (не забуваймо, Дуда йшов у президенти від ПіС).

Кого може залучити до коаліції Мора­вецький? Гіпотетично, «Конфедерацію». Хоча до виборів лідери ПіС і «Конфеде­рації» категорично заперечували, що ра­зом формуватимуть уряд, після виборів усе може змінитися… Але де взяти ще бодай 20 голосів? Можливо, у ПіС споді­ваються на «селян», які зайшли до Сейму в складі ТШ? Але лідери PSL уже відкину­ли можливість такої співпраці з ПіС. Мов­ляв, ми будували свою виборчу кампанію на критиці партії Ярослава Качинського, яка вісім років була при владі, — то як те­пер підемо в уряд ПіС?

Утім, гадаю, сформувати новий уряд ПіС усе-таки спробує. Хоча шансів на те, що ця спроба буде успішною, дуже мало… Коли в ПіСу нічого не вийде, мож­ливість сформувати новий уряд одер­жить лідер «Громадянської платформи» Дональд Туск, який залучатиме до коалі­ції «Третій шлях» і «Лівицю». Попри певні розбіжності між цими політичними сила­ми, шанси на формування ними нового уряду — високі. На думку експертів, такий уряд може з’явитися у Польщі не раніше, ніж у грудні.

Під час правління ПіС відноси­ни Варшави з Берліном і Брюссе­лем суттєво погіршилися. Дійшло до того, що з Німеччини під час виборчої кампанії правляча партія зробила ледь не такого самого ворога, яким є росія. Мовляв, саме Німеччина надихає «брюс­сельських бюрократів», які хочуть пере­селити до Польщі нелегальних іммігран­тів із Африки…

Якщо опозиція сформує новий уряд, відносини між Польщею і Німеччиною не­одмінно покращаться. Це піде на користь не лише економікам двох держав-сусідів, а й Україні. Чинний польський уряд був у Європі великим лобістом усебічної допо­моги Україні (і за це політикам ПіС тре­ба ще раз подякувати), але у розмовах із Берліном Варшава, хоч була активною, могла далеко не все. Встановити вищий рівень довіри заважали антинімецькі й антиєвропейські «закидони» пісовського уряду… Якщо новий уряд створить опо­зиція, то антизахідна риторика Варша­ви зникне. Тож можна сподіватися, що проукраїнські заклики Польщі, зокре­ма щодо надання нам необхідної зброї, у Німеччині та ЄС сприйматимуть кра­ще. Нагадаю, канцлер ФРН Олаф Шольц залишається «гальмом» на шляху пере­дачі Києву далекобійних ракет «Таурус». Може, навіть Шольца вдасться врешті-решт переконати?

Особливий погляд політиків ПіС на майбутнє Європейського Союзу (прав­ляча партія виступає за «Європу націй» і проти подальшої інтеграції в ЄС) зму­сив прихильників опозиції підозрюва­ти ПіС у тому, що ця політсила не виклю­чає Полексіту, тобто виходу Польщі з ЄС. Мовляв, рано чи пізно пісовці би це за­пропонували… Так це чи не так, уже не ді­знаємося. Без сумніву, якщо новий уряд сформують «Платформа», «Третій шлях» і «Лівиця», то про Полексіт говорити вже не доведеться.

У разі створення коаліції за учас­ті ГП, ТШ і «Лівиці» найкращі шан­си очолити уряд матиме 66-річний Дональд Туск. У 2007−2014 роках він уже був главою уряду Польщі, сформовано­го на базі «Платформи». У 2014−2019 ро­ках Туск був президентом Європейської ради, а у 2019−2022-му — очолював Єв­ропейську народну партію (об'єднання правоцентристських партій Європи, на кшталт німецького Християнсько-демо­кратичного союзу).

Чимало симпатиків польської опо­зиції вважали, що саме Дональд Туск мав стати суперником Анджея Дуди на останніх президентських виборах. Туск, одначе, на ті вибори не пішов (у друго­му турі Дуда переміг мера Варшави Ра­фала Тшасковського), і це не всім у опо­зиційному таборі сподобалося. Саме Тшасковський, що гідно протистояв Дуді, мав би, на думку багатьох у «Плат­формі», очолити цю політсилу… Але коли Туск повернувся у польську політи­ку, то лідером головної опозиційної сили знову став він.

Коли Дональд Туск був прем'єром, то мав добрі робочі відносини з тодішньою канцлеркою Німеччини Анґелою Мер­кель. Цей факт, а також робота Туска в керівництві ЄС, під час виборчої кампа­нії зробили лідера ГП головною мішенню для політиків ПіС. Мовляв, «пронімець­кий» Туск діє зовсім не в інтересах Поль­щі. Навіть карикатуру на лідера ГП поши­рювали: сидять «батьки», путін і Меркель, а в них на руках «синочок» Туск… Але, як бачимо, така «топорна» пропаганда не спрацювала.

Як і чинний уряд Матеуша Моравець­кого, майбутній уряд Дональда Тус­ка вважатиме Україну «абсолютно клю­човим партнером» (визначення лідера «Платформи»). Звичайно, спірні момен­ти у відносинах Варшави й Києва нікуди не дінуться (хоча би тому, що складовою «Третього шляху» є селянська партія PSL, яка захищатиме інтереси польських фер­мерів). Але, оскільки нелегкий для поль­сько-українських відносин передвибор­ний період у сусідній державі залишився позаду, можна сподіватися, що до кри­тичних загострень на кшталт недавньої «зернової кризи» справа більше не дійде.