Місто діамантів і епохи Рубенса

Ще одне місто, яке розляглося на обох берегах ріки Шельди і яке треба неодмінно відвідати у Бельгії, — Антверпен. І попри те, що Антверпен не так насичений туристами, як, скажімо, Брюгге, він насправді дуже цікавий. Антверпен — найбільше місто у Фландрії і друге у країні після Брюсселя. На відміну від крихітних історичних містечок, тут є етнічні квартали. І, мабуть, через це місто не дуже чисте. Можливо, і через те, що саме в Антверпені другий за величиною порт у Європі.

Але, попри це, Антверпен — надзвичайно затишний. Це, знаєте, як Різдво у родинному колі, коли найближчі і найдорожчі люди збираються разом. Його затишок можна порівняти хіба що з тим станом, коли береш книжку до рук, загортаєшся пледом і, перегортаючи сторінки, ласуєш смачним шоколадом… Тут, поруч з королівським декором, на вулицях грають музиканти, і, як і має бути у казці, «за одними дверима захований потаємний хід, що веде в інший світ…».

Перша згадка про Антверпен з’явилася у ХІІ столітті, коли йшло­ся про порт, який використовували для перевезень в Англію і Зеландію. А че­рез чотири століття настав час, що став золотим для Антверпена, порт став го­ловним перехрестям Європи. До 200 ко­раблів одночасно пришвартовувалися до його причалів, а ще 100 чекали своєї черги.

Саме з розповіді про порт розпочала нашу екскурсію гід. І привела нас до чу­дового замку Стеєн — фортифікаційної стіни у центрі Антверпена з величезними вежами і аркою під ними, що символізує вхід у місто. Збудували її ще у ХІІІ століт­ті. Спочатку замок слугував фортифіка­ційною спорудою на ріці Шельді, а потім аж цілих п’ять століть замок використо­вували як в’язницю. Тепер тут Національ­ний морехідний музей.

У 60-х роках минулого століття пе­ред входом у замок поставили пам’ятник Довгому Вапперу — персонажеві антвер­пенського фольклору. За легендою, До­вгий Ваппер — велетень, який колись жив в Антверпені і лякав людей. Він начебто приходив вночі і переслідував п’яниць, і в їхніх переляканих очах здавався їм все більшим і більшим. А коли п’яниця допо­взав додому, Ваппер заглядав у вікна… За словами гіда, деякі п’яниці так бояли­ся Довгого Ваппера, що кидали пити.

Довгий Ваппер — не єдина «родзин­ка», заради якої варто приїхати в Антвер­пен. Це місто з давніх-давен на устах тих, хто не уявляє свого життя без діамантів, оскільки Антверпен — світова столиця об­робки і продажу цих коштовних каменів. Шанувальники діамантів з усіх куточків світу недарма віддають перевагу абсо­лютно симетричному огрануванню діа­мантів Антверпена.

Річ у тім, що місто завжди славилося своїм алмазним виробництвом: оброб­кою коштовних каменів, а отже, — прода­жем діамантів, звідки контрабанда і та­ємні історії. Діамантова галузь Фландрії зародилася ще у середньовічному Брюг­ге, де почали гранувати алмази, напо­внюючи їх блиском. Людовік ван Беркен був одним з перших огранувальників ді­амантів «Флорентієць» для Карла Сміли­вого. Багато майстерень, що займалися грануванням алмазів, існували тут аж до кінця ХХ століття.

«Алмазний квартал» Антверпена — у самісінькому центрі міста, поруч з за­лізничним вокзалом. Саме тут знайшли прихисток 1500 ювелірних фірм (най­більша концентрація у світі), сотні мага­зинів і кілька фабрик з обробки алмазів. З 22-х алмазних бірж у світі в Антверпені «оселилися» чотири.

Діамантовий рай займає п’ять вулиць у єврейському кварталі, оскільки так вже історично склалося, що цим бізнесом за­ймаються в основному ортодоксальні євреї. З 500 тисяч населення Антверпена — 85 тисяч становлять євреї, і абсолют­на більшість з них пов’язана з ювелірним бізнесом. Невелику його частку займа­ють індуси.

За «брюліками» приїжджають турис­ти мало не з усього світу. За словами гіда, тут можна купити перстень чи се­режки навіть з 50-відсотковою знижкою. Можливо, через натовпи «золотошука­чів» у «діамантовому кварталі» безпре­цедентні засоби безпеки. Навіть склад­но уявити, що там встановлено понад 5 тисяч камер відеонагляду. Жодна особа, яка спацерує кварталом, не залишиться поза «фейс-контролем». Більше того, на вулиці сидять і ходять поліцейські, пере­одягнуті у цивільний одяг, які також сте­жать за можливими крадіями. Воно й не дивно, бо ж діамантовий бізнес прино­сить 12% валового національного дохо­ду Бельгії. Та, попри такі заходи безпеки, саме в Антверпені стаються найбільші крадіжки у Європі.

Ще одна «родзинка» Антверпена — со­бор Антверпенської Богоматері. Це го­ловний кафедральний собор міста, один з найбільших храмів Римо-католицької церкви. Собор здавна вважають симво­лом, пам’яткою середньовічної та готич­ної культури. Він є найвищим собором у Бельгії, а також має найвищу церков­ну вежу Бенілюксу (123 метри). Його ви­дно з будь-якої частини міста. У соборі є чотири шедеври великого художника Ру­бенса.

Та й взагалі, Антверпен — це місто Пі­тера Пауля Рубенса, все тут пронизано духом творчості цього знаменитого ху­дожника, який тут жив у ХVІІ столітті і, на відміну від інших майстрів пензля, був ві­домим і успішним ще за життя. Рубенс знав п’ять мов.

Статус намісника іспанського коро­ля у Фландрії зробив його впливовою особою в Антверпені і приніс фінансову стабільність. Це дозволило художникові придбати невелику ділянку з будинком і перебудувати його на свій смак.

На початку ХVІІ століття Рубенс одру­жився з Ізабеллою Брантю. У музеї мало експонатів і картин, які належали цьому майстрові, там не можна фотографува­ти. А от у подвір’ї і в саду можна робити фото-і відеозйомку. І навіть просто по­сидіти на лавці і подихати тим повітрям, яким колись дихав сам Рубенс.

Ну і, звісно, кожне європейське міс­то може похвалитися своєю Ринковою площею. Десь вона просто гарна, а от в Антверпені — дуже гарна, як і в Брюссе­лі. Антверпенська Гроте Маркт (Ринко­ва площа. — Г. Я.) була збудована у ХVІ столітті і сьогодні може похвалитися ці­лою виставкою старовинних будівель, що збереглися з далеких століть. Фаса­ди цих споруд виблискують відновленою позолотою і багатою ліпниною (на фото вгорі). І центральне місце на площі за­ймає статуя хороброго воїна Брабо. Це не просто статуя, а фонтан, встановле­ний наприкінці ХІХ століття. За легендою, велетень Друоне Антигоне, який жив на березі Шельди, брав дуже високу данину за можливість пройти суднові повз його замок. Щоразу він відривав руки матро­сам, які відмовлялися платити данину. Та хоробрий солдат Сильвіо Брабо пере­міг цього лиходія, відрізав йому руку і ви­кинув у річку. Так і з’явилася назва міста «хент» — рука і «верпен» — кидати. Потім з першого слова літера «х» зникла, і місто отримало назву Антверпен.

Чудова легенда дала Антверпену і ле­гендарний символ — руку. Тут не лише є пам’ятник долоні, на якій можна посиді­ти, а й печуть тістечка у вигляді руки. Ми не купували тих тістечок, бо воліли при­дбати смачнющий бельгійський шоко­лад…

Фото авторки

Бельгія

Редакція газети «Високий Замок» дя­кує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.