Мона Ліза усміхається не всім
Візитівкою Парижа є не лише Ейфелева вежа, а й Лувр — найзнаменитіший музей світу
Побувати у Франції і не відвідати Лувр неможливо. Його історія починає свій відлік ще з кінця ХІІ століття. Саме тоді на місці теперішнього Лувру звели замок-палац, який згодом і став музеєм. Дехто помиляється, коли уявляє Лувр як будівлю лише з картинами відомих художників усередині. Насправді, будівля від самого початку мала зберігати лише античні скульптури.
Лувр — найзнаменитіший і найбільший музей світу. Датою офіційного відкриття вважають 10 серпня 1793 року. Таким, як ми бачимо Лувр сьогодні, він став наприкінці ХІХ століття. І таким був доти, поки у 1981 році французький президент Франсуа Міттеран підписав наказ про створення «родзинки» Лувру, яку досі критикують і через яку сперечаються. Це — знаменита скляна піраміда. Вона повністю зібрана зі скла, а її прототипом стала знаменита піраміда Хеопса (Гіза, Єгипет). Вага скляної копії близько 180 тонн, висота — майже 22 метри. Піраміда встановлена в оточенні невеликих фонтанів і трьох пірамідальних фігур меншого розміру, що виконують роль ілюмінації. Придумав ансамбль Клод Енгл — американський архітектор китайського походження. Будували піраміду чотири роки. Коли її встановили, Париж «встав на вуха». Але сьогодні вже без скляної споруди, яка служить входом у Лувр (із касами), музей важко уявити.
За словами нашого гіда Ігоря, говорити з парижанами про цю піраміду треба обережно. Якщо будете хвалити цей скляний витвір, про вас подумають, що не маєте смаку. Якщо критикуватимете, зачепите національну гордість… Це, мабуть, єдина архітектурна будівля Лувру, яку відвідувачі музею мають можливість вивчити без поспіху, вистоюючи у шалених чергах. Нашій групі пощастило, бо, як і у Версаль, ми потрапили без черги. Наш гід Ігор викупив квитки по 15 євро ще взимку, а у призначений день і годину ми увійшли у музей.
Коли заходиш у святая святих, важко не розгубитися від тієї величезної кількості експонатів. Хоча більшість з нас була налаштована на три «родзинки» Лувру — побачити на власні очі Мону Лізу, Венеру Милоську та Ніку Самофракійську.
Ще до поїздки у Париж я неодноразово бачила на картинках Ніку Самофракійську, яка вражає красою пропорцій. Але коли побачила цей витвір мистецтва на власні очі перед собою, не могла відійти, бо кам’яна фігура видається живою… Чому Самофракійська? Крилата богиня перемоги увінчувала святилище грецького острова Самофракія, що в Егейському морі. Чудове, хоча й без голови і рук, зображення крилатої діви в одязі, що розвівається і тріпотить на вітрі. Богиня злетіла з небес прямісінько на ніс корабля і стала постаментом для величної статуї.
Ще один шедевр, біля якого море народу, що й сфотографувати неможливо, — Венера Милоська. Це найзнаменитіше зображення античної богині кохання у світі. Її 1820 року знайшли на острові Милос, тож звідси її назва. Тривалий час її вважали шедевром епохи розквіту давньогрецького мистецтва, що вціліла дивом, і умовно визначили її вік — V століття до н. е. Пізніше спеціалісти встановили їй менш поважний вік. Однак, дещо втративши прихильність критиків, богиня кохання не втратила любові туристів.
Ну і, нарешті, Мона Ліза великого Леонардо да Вінчі. Найзагадковіший і найпопулярніший твір мистецтва у світі, що приваблює туристів завжди. За словами Ігоря, сюди тягнулася вервиця туристів з усього світу навіть у той час, коли Мона Ліза… з Лувру зникла. Після викрадення шедевру у 1911 році співробітники музею, дивуючись, відзначали, що місце, де висіло поцуплене полотно, стало ще більш привабливим для глядачів, ніж сама картина генія епохи Відродження…
У мезей знаменита картина повернулася через три роки, і досі користується шаленою популярністю. Якщо до інших картин можна підійти дуже близько, то Джоконда відгороджена червоною велюровою стрічкою, а біля самої картини стоять працівники Лувру. Фотографувати можна, але щоб «пробитися» до тієї стрічки, треба вистояти шалену чергу. Пан Ігор дав нам багато часу, щоб ми мали можливість насолодитися шедевром. Дехто з нашої групи взагалі втратив відчуття часу, стоячи перед нею. Хоча кажуть, на декого картина взагалі не справляє ніякого враження. Розміри Джоконди — лише 53 на 76 сантиметрів, та й портрет загалом виглядає доволі темним…
Традиційно прийнято вважати, що Мона Ліза — зображення якоїсь флорентійської пані. Але це не заважає з’являтися новим версіям стосовно особистості намальованої жінки. Дехто переконує, що це взагалі не жінка. З’являються і нові сенсаційні «розгадки» таємниці її усмішки. Комусь вона усміхається, а хтось цієї усмішки взагалі не бачить… Ще за однією з версій, жінка на портреті Леонардо да Вінчі була дружиною Франческо дель Джоконда. Саме завдяки цьому італійці, а разом з ними і французи почали називати картину «Джоконда». Але ніхто і досі не впевнений, що на полотні саме Мона Ліза Джоконда…
Ще одне свідчення збереглося від секретаря кардинала Луїса Арагонського — останньої людини, яка зустрічалася з Леонардо да Вінчі у Франції, де художник провів свої останні роки життя при дворі монарха Франциска І. Начебто Леонардо показав кардиналові кілька картин, які привіз зі собою з Італії. У тому числі й «портрет флорентійської жінки, написаної з натури».
Таке враження, що всесвітня слава полотна пояснюється не його художніми достоїнствами, а суперечками і таємницями, які супроводжували і супроводжують картину досі. Портретові навіть приписують чудодійну силу, яку вона має на осіб чоловічої статі. Свого часу Мона Ліза так сподобалася Наполеону Бонапарту, що він перевіз її з Лувру у палац Тюїльрі і повісив у своїй спальні.
У Луврі можна побачити не лише картини і скульптури, а й коштовності та предмети побуту представників різних культур. Загальна площа музею — понад 160 тисяч квадратних метрів, на експонати припадає близько 60 тисяч «квадратів». Тому, якщо захочете насолодитися шедеврами світового мистецтва, маєте розуміти, що за день побачити усі експонати нереально.
Фото авторки
Париж, Франція
Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.