Коли паспорт летить у смітник, а повага — слідом

Кожна людина має право змінити громадянство. Це особисте рішення, яке може бути продиктоване сімейними обставинами, роботою чи бажанням будувати життя в іншій країні. Але є велика різниця між спокійним юридичним кроком і демонстративною зневагою до країни свого походження.

Український паспорт — це не просто «брошурка синього кольору». Для мільйонів людей він символізує дім, історію, рідних і право називати себе українцем. Особливо сьогодні, коли багато українців захищають свою державу на фронті, волонтерять або змушені жити далеко від дому через війну.

Коли жінка публічно кидає паспорт у смітник, каже, що їй соромно за владу нашої держави і ще й хизується цим перед камерою, це виглядає не як прояв свободи, а як бажання привернути увагу за рахунок приниження власного минулого. Такі ролики не роблять людину більш європейською чи успішною. Вони лише демонструють брак поваги до символів, які для інших мають велике значення.

Поважати нову країну проживання — правильно. Але це не вимагає принижувати країну, в якій ти народився. Можна бути вдячним Польщі за прихисток, але ж не можна перетворювати власне минуле на об’єкт показового презирства.

Свобода слова дає право публікувати подібні відео. Але вона не звільняє від суспільної оцінки. І багато українців цілком закономірно сприймають такі демонстрації як неповагу до держави та співгромадян. Тепер ця особа дивується, чому так багато українців «плюють їй в обличчя» і пишуть обурливі коментарі. 

Повага до свого коріння не заважає інтегруватися в нове суспільство. Навпаки, людина, яка зберігає гідність і повагу до власної країни, родини, зазвичай викликає більше поваги й у новій країні.