Хуторяни виходять на толоку. За громадське переживають, як за власне…

Хат у цьому поселенні кільканадцять, живуть у них здебільшого люди літнього віку. Хто чим міг доклався до спорудження храму. Всіх згадують добрим словом. Одні дали землю під будову, інші робили грошові внески, копали рови під фундамент, робили опалубку, привозили з дому власні будматеріали, інші готували розчин, мурували, штукатурили, монтували купол, дзвони, прокладали світло, вставляли ворота, готували для будівничих обіди, причепурювали Божий дім і територію довкола нього. І ось уже двадцять п’ятий рік у намолених стінах рідної церкви парафіяни отримують духовну наснагу, черпають тут натхнення до життя і праці.

Як відомо, люди, що живуть у селах, ніколи не сидять без роботи. З ранку до вечора пораються біля землі, худоби, дехто ще й ходить на працю до міста. Але хай там що, завжди знаходять час прийти до церкви. Так і у Малинівці. Піклуються про неї як про власний дім. Тут завжди чисто, світло, затишно, довкола храму — квіти, декоративна огорожа із туй. Свіжими барвами виділяються вишиті рушники…

Благоустрій — справа самих селян. У соцмережах вони створили контактну групу, через яку дізнаються всі важливі житейські і церковні новини, вітають один одного з християнськими і особистими святами. Там же поміщають оголошення про хуторянські свої толоки. Домовляються, коли треба почистити бруківку, прибрати газон, покосити і зібрати траву…

Автор цих рядків був свідком одного з таких громадських зібрань. Хуторянський дяк Михайло Івашків (колишній представник президента у Бережанському районі) через Мессенджер у телефоні оголосив про те, що треба навести лад біля церкви — і у визначений час люди були на місці.

Андрій Кайда напередодні гарненько, як на футбольному полі, скосив траву. Згрібати її з граблями і тачкою прибула колишня передова працівниця у буряковій ланці Ганна Плонська, її сусідка Ганна Кайда, після роботи у місті нагодилася працівниця лікарні Наталія Стельмах, багатодітна мати Галина Івашків. Дуже хотіла прийти на цю толоку і Оксана Ткач, але того дня так розболівся зуб, що не знаходила собі місця, змушена була тамувати біль вдома. Дуже шкодувала, що не була з усіма…

Парафіяни гуртом швидко зробили потрібну роботу — згребли сіно до валу, повантажили його на підводу і завезли самотньому сусідові Степанові, щоб взимку його коник мав смачний і духмяний корм. Пропололи у квітниках, підмели біля в'їзду на подвір'я. На недільній службі Божій настоятель цього храму отець Василь похвалив своїх парафіян за їхню працьовитість, ретельність.

Не тільки у будні гуртуться жінки Малинівки. Знаходять час зібратися і у свята. Разом колядують, одягнувши яскраві хустки ідуть по сусідах щедрувати, збирають пожертви на храм. Таке єднання робить їхнє хуторянське життя цікавішим…