Зберігає цибулю під кожухом, а часник накриває халатом…

У львів`янина Ігоря Дяковича таких проблем немає. На малій своїй батьківщині він навчився простим способом зберігати і одне, й друге. Тому має пекучі овочі досі.

— Торік у маминому селі, що в Золочівському районі, я зібрав на зиму десь зо два великі мішки цибулі, — розповідає педагог-вихователь. — Один мішок відразу взяв до Львова, де постійно мешкаю, і підвісив у сітці на закритому балконі. Роблю так завжди, щоб цибуля дихала — в ізольованому просторі завжди прохолодно, стійка температура. Решту залишив у селі, в кімнаті, яку всю зиму не опалюємо, бо ніхто там не живе. Вкрив головки старим чорним татовим кожухом — і у хаті поставив на диван. Та й по всій роботі!

Оце недавно, продовжує пан Ігор, я на вихідні поїхав до села, щоб подивитися, як там справи на моїй господарці. Глянь, а цибуля під кожухом прекрасно збереглася! Аж на серці стало приємно. З усього кошика зіпсувалося від сили одна-дві головки. Мізер! Тож повіз у львівську квартиру ще один кошик цибулі, яка у моїй сім'ї ходова!

Наш співрозмовник каже, що ніхто його цієї селянської науки не вчив. Самоук!

— Не було у кого переймати досвід: батько помер, коли я мав 12 років. А дідуся не стало ще швидше, коли був зовсім маленьким. До всього дійшов сам…

Учитель розповів, що особливо не мудрує, коли треба на зиму зберегти і часник.

— Восени я зібрав на домашній грядці десь 300 головок. Садимо завжди багато, бо дружина використовує у місті, коли готує перші страви, котлети, якусь печеню, холодець, салати. Я залюбки споживаю по кілька зубчиків на день. А зберігаю часник знову ж таки на маминому обійсті - у колишньому курнику. Дошки застеляю газетою, по них в один шар розкладаю головки, накриваю полотняним мішком, а потім ще кладу зверху старі байкові халати.

Тільки й всього утеплення! Коли взимку перед Різдвом чи навесні - напередодні Пасхи приїжджав узяти собі того часнику до святкового столу, він виглядав ніби щойно зібраний із грядки!

Так що, шановні наші читачі, доглядайте свої цибулю/часник, а коли прийде час їх закладати на зберігання, пригадайте поради Ігоря Дяковича!