«Своїми розповідями ми порушили цю світову тишу»

Документальний фільм «Сліди» української режисерки Аліси Коваленко у співрежисерстві з Марисею Нікітюк увійшов до програми Panorama Dokumente Берлінського міжнародного кінофестивалю (Берлінале). Прем'єра відбулася з аншлагом 16 лютого 2026 року. Після показу зал вибухнув бурхливими оваціями на честь героїнь та творців фільму. На світовій прем'єрі були присутні українська та польська творчі групи, а також героїні фільму — Ірина Довгань, Ольга Черняк, Тетяна Василенко, Галина Тищенко, Ніна та Людмила Мефодіївна Мимрикова.

Документальний фільм «Сліди» розповідає про українських жінок — від Донбасу до Херсонщини та Київської області, — які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), та тортури під час російської агресії і відмовляються мовчати. Через історію Ірини Довгань — колишньої полонянки, очільниці SEMA Ukraine, яка стала активісткою і документує свідчення постраждалих жінок на деокупованих територіях України, — фільм створює колективний портрет травми, водночас відкриваючи простір для надії.

Фільм є одночасно документом воєнних злочинів та систематичного використання сексуального насильства росією як зброї війни в Україні, а також свідченням опору та стійкості жінок, які стоять пліч-о-пліч.

Режисерка Аліса Коваленко знайома з цією важкою темою зсередини, адже сама постраждала від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), пережитого під час перебування в полоні на Донбасі на самому початку російсько-української війни. Вона стала однією з перших жінок в Україні, які публічно засвідчили цей досвід, а також долучилися до спільноти постраждалих SEMA Ukraine.

— На фестивалі Berlinale я була глибоко вражена реакцією залу, — каже Ірина Довгань. — Кілька сотень людей стали єдиним організмом, який довгі хвилини аплодував стоячи, який був разом із нами — з нашими жінками. Люди плакали, обіймали і цілували героїнь фільму. Десятки глядачів підходили і говорили, що для них це надзвичайно важливо, що те, що ми зробили, має значення для всього світу. Ми порушили цю світову тишу. Вони просили нас не зупинятися, залишатися сильними і продовжувати цю роботу. Ці слова підтримки лише підтвердили наше відчуття того, чому ми створювали цей фільм, чому протягом трьох років вкладали в нього стільки сил. Ми змогли порушити тишу, яку світ так довго зберігав, не бажаючи по-справжньому побачити й почути правду про воєнні злочини росії, зокрема сексуальне насильство як зброю війни.

— Це була неймовірна мить — щастя і гордість крізь сльози, — каже режисерка Аліса Коваленко. — Такі моменти дають наснагу йти далі, чинити спротив, боротися за справедливість і зберігати віру в те, що світ здатний чути. Я бачила цей довгий шлях перетворення тиші на багатоголосся в Україні — шлях, що триває майже 12 років. Коли я свідчила у 2016 році, виявилося, що я була першою і єдиною, хто тоді відкрито говорив про пережите. Тепер, десять років потому, ми разом із шістьма іншими жінками, моїми посестрами, представляємо цей фільм на Берлінале. Це неймовірне зрушення — ще один камінь, вибитий із цієї стіни мовчання. Це також сигнал тривоги для всього світу — про те, що несе із собою «рускій мір», і про те, якою буде реальність, якщо Україна не вистоїть у цій боротьбі. Серед багатьох відгуків і слів підтримки я почула найважливіше для себе: що цей фільм — передусім про тріумф гідності. Що він є не лише важливим документом і свідченням воєнних злочинів росії проти українського народу, а й фільмом сили. Фільмом, який спонукає не залишатися осторонь, а ставати поруч із нами у боротьбі за справедливість.