«Мрію видати альбом робіт Тані — для молоді. Щоб вчилися творити молитву»

Експозицію розгорнули на третьому поверсі будівлі ради, де роботи мисткині експонуватимуться до 22 січня 2026 року.

Ця виставка — не лише демонстрація творів, а й світла розмова про життя і творчість художниці, яка залишила яскравий слід у сучасному українському сакральному мистецтві. Тетяна Думан-Скоп (1981−2020) була не лише авторкою неймовірних ікон, а й активною діячкою мистецького середовища: мистецтвознавець, реставраторка, учасниця Помаранчевої революції та Революції Гідності, членкиня творчого об'єднання «Кактус» і координаторка благодійного проекту «Митці — воїнам».

В експозиції роботи, що сформувалися в діалозі з традиціями давнього українського сакрального мистецтва, зокрема спадщиною Риботицької школи XVII-XVIII століть, і наповнені глибоким внутрішнім світлом, надією та духовністю.

На відкритті виставки був присутній Лев Скоп — чоловік мисткині, знаний іконописець і волонтер, який підтримував реалізацію цієї виставки та продовжує плекати спадщину Тетяни.

— Ця виставка — надзвичайно важлива для мене подія. До мене звернулися з пропозицією виставити свої роботи, — розповів журналістці «ВЗ» Лев Скоп. — Але усі ікони, які я малюю, віддаю військовим на фронті. І у мене відразу ж з’явилася ідея — виставити роботи моєї Танюсі. Я поїхав на Схід, а організатори займалися виставкою, за що я їм безмежно вдячний. Важливим моментом є те, що вони і мене дочекалися, поки я повернуся від наших захисників. Тішуся, що зі мною були мої друзі — доцент кафедри музичного виховання та диригування Дрогобицького педагогічного університету Лілія Кобільник та отець Василь Полянко — знаний серед волонтерів і воїнів священник, який займається духовною і матеріальною підтримкою українських захисників ще з 2014 року.

— Які роботи Тетяни Думан ви обрали для виставки?

— Усі — на сакральну тематику. Але радію з того, що ми ще й зробили презентацію Таніною монографії. Звісно, що кошти від її продажу підуть на підтримку ЗСУ.

— Важливо, що на виставці представлено саме українську ікону, — долучився до розмови отець Василь Полянко. — Лев Скоп завжди ставить акцент на тому, що українське сакральне мистецтво має бути — українським. Пригадую, я намагався намалювати образ і хотів трохи схитрувати. Перемалював ікону з якогось образочка. Левко це побачив і зробив мені зауваження: «Ікона — це ваша молитва. Так, як ви молитеся, так ви і малюєте».

— Так, бо ікона — це молитва, — каже Лев Скоп. — Студенти, яких я колись навчав в Академії мистецтв, знали, що треба вивчати національну культуру. Вони мене слухали і не завжди чули. А Тетяна Думан чула і розуміла, що якщо не знаєш, до прикладу, Шевченка, Лесю Українку чи Стефаника, не станеш сучасним письменником. Тоді будеш хіба що «пережованим» Хемінгуеєм. Я змушував студентів іти у Національний музей, щоб вони знали українську базу. Таня це розуміла. Вона вивчала українське мистецтво ХVІІІ століття. На основі того зробила своє мистецтво. Мрію видати альбом її робіт. Не для себе, а для молоді. Щоб вчилися творити молитву.