Скарби Топкапи, що зберігають подих Османської імперії

У попередньому репортажі про подорож до Стамбула я розповідала про екскурсію у палац Топкапи, де група українських туристів провела пів дня. Хоча, зізнаюся, цього часу для відвідин історичної родзинки Османської імперії, якій турки за усі шість століть не дали перетворитися на руїни, замало. Там і двох днів не вистачить, щоб побувати у кожному закапелку гарему султанського палацу.

Оповитий легендами, палац Топкапи, попри давню репутацію закритого та майже міфічного простору, сьогодні відкриває двері всім, хто хоче доторкнутися до історії Османської імперії.

Палац Топкапи почали будувати у середині ХV століття, і перші 50 років гарему у палаці не було. Гарем сюди перенесли з ініціативи саме Роксолани, яка хотіла бути ближче до султана Сулеймана.

Палац Топкапи уже багато років не просто музей. Це місце, де історія не шепоче, а говорить на повний голос. Крок за кроком вона виринає з напівтемних залів, з холодного блиску сталі, з мерехтіння золота й оксамиту. Унікальні експонати палацу — як мовчазні свідки життя й величі Османської імперії, які я побачила вперше у житті.

В одній з кімнат палацу, де тиша здається майже урочистою, стоїть колиска для немовлят, оздоблена слоновою кісткою, перламутром та витонченими орнаментами. Тут, у тісних межах хиткої дерев’яної конструкції, починалося життя спадкоємців султанів. Колиска вражає не розкішшю — хоча й її достатньо, — а символічністю. Вона уособлює крихкість дитинства, що контрастує з майбутньою величчю.

За словами гіда Оксани, яка 10 років тому переїхала з Волині у Стамбул, бо вийшла заміж за турка, такі колиски виготовляли найкращі майстри імперії, аби перша річ, до якої торкалося тіло майбутнього правителя, була твором мистецтва.

У Збройній палаті Топкапи — зовсім інший світ: холодний, сяючий, величний. Найцінніші експонати — мечі султанів, оздоблені смарагдами, рубінами й тонким золотим гравіруванням. Кожен меч — це не просто зброя. Це легенда, втілена у сталь. Один із клинків, за традицією, вручався молодому султану у день сходження на престол. Його баланс ідеальний, орнамент — майже ювелірний, а руківʼя виглядає так, ніби й досі чекає руки володаря.

Ми аж завмерли біля цих експонатів. Здавалося, варто лише торкнутися скла (кожен експонат, звісно, захований за склом. — Г.Я.), як почуєш брязкіт давніх битв. Але суворі наглядачі у палаці Топкапи підходять до «завмерлих» і жестом показують — на вихід…

Справжня перлина зібрання — кинджали. Вони настільки розкішні, що інколи виглядають не як зброя, а як царські прикраси. Тонка сталь леза контрастує з розкішшю руківʼя, що інкрустовані смарагдами, перлами або сапфірами, розміром не маленької горошини, а щонайменше сливи.

Найвідоміший із них — кинджал, створений як подарунок шаху Ірану — Надиру. За словами Оксани, ця безцінна річ була створена 1747 року за наказом султана Махмуда І. Розкішна, неймовірної краси зброя, з золотими піхвами, інкрустованими коштовностями, і рукояткою, прикрашеною трьома величезними смарагдами, навколо яких багато діамантів, відразу стала окрасою скарбниці Надир-шаха. Однак після його раптової смерті, подарунок повернули у Топкапи.

Але, наскільки кинджал неймовірний, настільки є трагічною історія, яка крізь століття тягнеться за ним сумним шлейфом. Згідно з легендами, саме він омитий кров’ю багатьох претендентів, хто мріяв про престол султана. І гинули принци від цього красивого кинджала, як правило, під покровом ночі.

Кинджал тепер мирно покоїться за склом, а його правдиву вартість досі так і ніхто не може оцінити.

В окремій залі демонструються султанські халати, плащі, шаровари та церемоніальні накидки. Ткацтво таких тканин — це мистецтво, яке, на жаль, втрачене у наш час. Вишукані орнаменти — не просто прикраса. Кожен колір, кожен візерунок означав статус. Особливо вражають важкі золоті шовки та плащі з тисненням, які одягали лише на урочистості події. Деякі з них настільки широкі, що здаються, ніби створені для велетнів: султани носили кілька шарів, аби підкреслити велич і недосяжність влади.

У Топкапи легко уявити, як ходили коридорами яничари, як у саду читали поезію султани, як народжувалися рішення, що змінювали карту світу…

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.