BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

Волинське питання та пастка історичної пам’яті: чому Україна втрачає ініціативу в діалозі з Польщею

  • 20.07.2026, 15:15
  • 313

Помилки української сторони в питанні ексгумації жертв Волинської трагедії дозволили Варшаві зайняти позицію «морального цензора». Замість формування інклюзивного сучасного міфу, Київ ризикує повернутися до архаїчних радянських стереотипів та спрощеного сприйняття історії

Фото: Lviv Media
Фото: Lviv Media

Останні роки в українсько-польських відносинах чітко продемонстрували, що одним із головних тригерів напруги стала проблема ексгумацій та поховання жертв Волинської трагедії. Спроба використати це питання як інструмент тиску на Варшаву виявилася стратегічною помилкою. Замість демонстрації суверенної позиції, за якої держава самостійно і з гідністю ховає померлих на своїй землі, Україна фактично віддала Польщі моральну перевагу. Це дозволило польській стороні зручно вмоститися в позі судді та речника «цивілізаційної місії».

На тлі відсутності кадрових чи системних висновків наразі розгортається другий акт цієї історичної драми, який загрожує шкідливими змінами для українського національного міфу. Якщо раніше УПА сприймалася суспільством як символ виключно антирадянського та антиросійського спротиву, то тепер цей консенсус руйнується. Існує реальна загроза відкату до ідеологічних напрацювань 1930-х років або повернення до спрощеного народницького архетипу «одвічного протистояння православних козаків із католицькою шляхтою». Через це вага та авторитет західноукраїнського елементу в сучасному інклюзивному національному проєкті можуть істотно зменшитися.

Попри нещодавно анонсовані президентом Володимиром Зеленським п’ять кроків для покращення відносин, які передбачають додаткові дозволи на ексгумації та розширення можливостей Інституту національної пам’яті під керівництвом Олександра Алфьорова, польська сторона сприймає ці поступки із задоволенням, оскільки це зміцнює її лідерські позиції. Поки в Україні триває війна і новітні герої народжуються щодня в реальному часі, політики та «придворні історики» з обох боків продовжують інструменталізувати минуле задля мобілізації електорату. Така запекла конкуренція у вимірюванні трагізму власної історії призводить до серйозного стратегічного відкату, коли з порядку денного зникають перспективні наративи про спільну спадщину Речі Посполитої, а Україна ризикує суттєво зашкодити своєму європейському майбутньому.