BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

Із дикими козами — на ти

У 57-річного майстра ковальських справ із Глибівки Богородчанського району Івано-Франківської області, природолюбця Івана Деренька приємні осінні клопоти. Козулі, яких маленькими підібрав у лісі і помістив у власний реабілітаційний центр (кілька козенят привезли для виховання інші волонтери), уже стали дорослими, урізноманітнюють його селянські будні

„Ну як можна не любити таку красу?
„Ну як можна не любити таку красу?

Пан Іван прославив себе виготовленням дуже зручного городнього реманенту, кухонного начиння, відомий він і як кулінарний відеоблогер. Кілька років тому умілець загорівся ще однією ідеєю: рятує від бродячих собак малят дикої козулі. Кілька таких козенят виховав у власноруч обладнаному вольєрі. Вони підросли, стали самостійними, ідуть до рук. Із самочками жодних проблем немає, а от із цапками під осінь виникають дрібні непорозуміння.

Самці немовби забули, хто саме їх захистив, поставив на ноги, і тепер, коли стали дорослими, претендують на першість у своєму гаремі, сердяться, коли хтось заходить на їхню територію. Нервують навіть тоді, коли туди приходить господар — підбігають до нього, щоб буцнути рогами.

Тому пан Іван постійно носить зі собою мішок із сіном — він приймає на себе атаки забіяк.

Але сварка ця не триває довго. Приходять до свого великого друга кізоньки — щоб погладив їх, а вже потім дають себе погладити і «остиглі» козлики.