Хороший ґазда та справжній умілець

Ще ж він зводив сараї, льохи, мурував пічки. Має на своєму рахунку не одну сотню камінів, грубок та ін­ших «вогнищ комфорту», що обігрівають лю­дей як на Сумщині, так і за межами області.

Також пан Анатолій разом із дружиною Тетяною десятиліттями утримували чима­ле хазяйство. Щоправда, останнім часом воно поменшало. Два роки тому ґазди збули овечок, нутрій. Довелося продати і двох корів, бо роки вже не ті, а дружина хворіє й має групу інвалідності. До того ж молоко втратило ціну.

Однак дбайливе подружжя не сидить склавши руки. Родичі з Київщини та Пол­тавщини привезли їм двох молодих кізо­ньок зааненської породи — Лесю й Алісу. Живуть ті улюблениці у недавно зведено­му сараї, споживають в основному сіно й овес. Улітку чотириногі особини пасуться на прив’язі неподалік садиби, скубають у чагарниках молоді гілочки.

Ці тварини високопродук­тивні, тож на столі завжди є молоко, залишки якого госпо­дарі продають односельцям та навіть переробному підприєм­ству.

А після окоту у хліві з’являється поповнення. Са­мочок, які трохи підросли, ку­пують місцеві жителі для роз­ведення, а цапиків доводиться різати на м’ясо.

Давнє захоплення пана Ана­толія — кролі, котрих має близь­ко шести десятків (хоча не так давно було понад 100). Вухані перебувають у приміщенні з клітками. Взимку споживають сіно, буряки, моркву, а теплої пори — зелень та люцерну.

— Але не можна давати воло­гу траву, — застерігає пенсіонер початківців. — Інакше — хвороби й падіж…

Також він радить проводи­ти необхідні щеплення, вчасно прибирати послід (бо антиса­нітарія стає причиною недуг), стежити, щоб була поряд свіжа й чиста вода (взимку — тепла)…

Завдяки хорошому до­гляду пухнасті тваринки ак­тивно розвиваються, наби­раючи за 5 місяців близько 4 кг ваги. Їх Спащенки забива­ють, частину тушок передають у місто онукам, а решту збувають по 200 грн за кіло.

Для годівлі живності потрібні корми. Практично всі вони — із власних угідь. Герої нашої роз­повіді мають понад 1 га городу та сінокосів. На 40 сотих росте картопля сорту Белароса, уро­жай якої торік неабияк потішив. Водночас вирощують інші ово­чі, висівають люцерну.

Обробляти землю допо­магає техніка — трактор, який Анатолій Іванович склав 30 років тому, та відносно новий мотоблок. Ними працьовитий чоловік оре, косить, копає… І не лише собі, а й допомагає сусідам.

Таким чином родина дає собі раду. Заробленого виста­чає на прожиття.

— Одного просимо в Бога: аби закінчилась війна. Щоб неушкодженими повернулися додому воїни, в тому числі наш син Володимир, який слу­жить у ЗСУ, — говорить на про­щання дбайливе подружжя.

Авторка: Світлана Малиношевська