Яра вірила у нашу Перемогу. І робила все заради Перемоги

«Сьогодні вночі після важкої хвороби відійшла до небесного війська Яра Березій — волонтерка, ветеранка, патріотка, українка, людина…». Так на своїй сторінці у соцмережах написала волонтерка, координаторка Волонтерської служби Військово-медичного клінічного центру Західного регіону і добра приятелька Яри Березій Наталія Арестова.

Пригадую, 5 років тому, напередодні Дня усіх закоханих — Дня святого Валентина, ми зустрічалися з Ярою і писали про її неймовірну історію кохання, яка зародилася на Майдані. Коли у січні на Грушевського почався штурм, Яра приносила хлопцям гарячий чай і каву, канапки. Тоді, звісно, було не до кохання, але один чоловік вже ні жити, ні дихати не міг без Яри. Але вона була неприступна.

«Бо Майдан — не те місце, де можна шукати кохання. Не для того я туди прийшла, — розповідала 5 років тому мені в інтерв'ю Яра.

— Я — вдова, старша від цього хлопця на три роки, у мене дорослі діти. Колись працювала у військовій частині. Потім — в одному з київських ресторанів. Вмію смачно готувати.
У мене була непогана робота і добра зарплата. А коли по телевізору побачила, що робиться на Майдані, пішла у Будинок профспілок готувати їсти майданівцям. У мене такий характер, що маю все контролювати. Мушу бути у курсі подій. Тому я вже не варила їжу, а розносила…". Але жінка рвалася у бій, бігла туди, де все палало — подавала «коктейлі Молотова».

А потім був шлюб. І вона була у білій сукні, з українським віночком на голові замість вельона. От тільки білих мештів не було. То нічого — Яра одягнула чорні босоніжки. Бо хіба то так важливо, яке взуття? Аби зручно було.

Через три дні після одруження чоловік поїхав на фронт. А вона — волонтерила і, як тільки випадала нагода, їздила до нього. Яра тоді мені сказала: «Ми — як два крила. Якщо одне зламати, друге не полетить…».

Але, на жаль, доля розпорядилася по-іншому. Розійшлися дороги пари, яка стала на рушничок щастя на Майдані. Ніби хтось підрізав то одне крило…

Приблизно пів року тому я випадково зустріла Яру на вулиці. «Та от живу волонтерством, намагаюся допомагати хлопцям і дівчатам, які наближають нашу Перемогу», — сказала тоді вона мені. І додала: «Усе у нас буде добре. Ми вистоїмо! І переможемо».

Я тоді не знала, що бачимося востаннє… Як сказала Наталія Арестова, Яра відійшла до небесного війська. Туди, де нема болю і печалі…