Бобри будують хатку з прутиків малини
В опільському урочищі Долини, де багато лісових потічків, раніше ніколи не було бобрів. Видри — так, вони занаджувалися у ставок місцевого господаря і смакували його рибою. Тепер настала черга інших пухнастиків жити тут
Пан Сергій біля маминого обійстя на Долинах вирощує малину. Неподалік є невеличке лісове озерце. Сюди приходять пити воду сарни-козулі. А останніми тижнями це місце уподобали собі бобри — звідки прийшли вони, не знає ніхто.
Бобри — ще ті гризуни! Ні години не можуть прожити, щоб щось не «пиляти». Роблять це, бо у них постійно ростуть зуби, треба їх весь час підточувати. Великих дерев біля озерця на Долинах немає, то зубастики взялися «вижинати» пруття малини. Зітнуть гілочку — і тягнуть до води. З прутиків роблять загату. Клопотів більше, ніж, скажімо, під час «роботи» з вербами, осиками, з яких зазвичай монтують дамби-загати, в яких і живуть. Але бобри — тваринки терплячі. І до того ж роботящі.
Пан Сергій думає, що йому робити: проганяти бобрів, щоб, на шкоду рибі, вони не «забудовували» ставка і не нищили плантації малини, чи дозволити цим звіркам робити все, що їм заманеться. Щоб ними милувалися діти…
Фермера у цьому селі знають ще як великого природолюба. Швидше за все, частинку свого поля він відпустить бобрам під їхню «вільну економічну зону».