«Над моїми козаками — американський прапор. Для України це великий успіх»
Торік у вересні у Львівському палаці мистецтв на виставці «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», що була присвячена пам’яті українських кобзарів, яких знищила радянська влада у 30-х роках минулого століття, я вперше побачила величезне панно, зшите з клаптиків тканини. І зроблено було той шедевр за мотивами картини знаного українського художника Ореста Скопа
Іще тоді пан Орест розповідав журналістці «ВЗ», що і сам був приємно вражений, коли побачив, як з його картини зробили таку красу. «Знайшли мене по Інтернету і запропонували співпрацю у відкритті виставки. Це великий жіночий проєкт представниць з Кам’янця-Подільського, Лондона, Києва, Польщі. 42 жінки шили таке панно розміром 2,5 на 6,5 метра.
Цей вид мистецтва називається печворк — техніка шиття речей з клаптиків тканини. Я зробив ескіз цієї картини, і кожна з них робила свій квадратик, потім усе звели докупи і зшили. Загалом працювали над цим панно майже рік. Потім ця робота поїде на виставки у Німеччину і США".
Так воно і вийшло. Цими днями в американському Г’юстоні відкрили Міжнародний фестиваль печворку. І робота з українськими козаками — у самісінькому центрі виставкового залу. Як з’ясувалося, серед семи тисяч робіт, які були подані на участь у цій виставці, до огляду було допущено три тисячі. А серед них — козаки Мамаї українського митця Ореста Скопа.
— Я щасливий, — каже пан Орест. — У Г’юстоні проходить Міжнародний фестиваль печворку, і у цих величезних залах центральне місце займає печворк українських майстринь за моїм ескізом. Над моїми козаками — американський прапор. Для України — це великий успіх.
Насамперед я вдячний майстриням під керівництвом Наталії Лашко, які мене знайшли і запропонували створити ескіз. Кожна з жінок шила свій квадратик, а потім це панно зшивали докупи. Було приємно, що саме мою картину вони обрали. Робота побувала у багатьох країнах світу, а після Г’юстона поїде ще у п’ять міст США. Я сорок років присвятив козакам-Мамаям, і тепер вони «подорожують» світом… Про тих людей, яких колись стратили, мають знати прийдешні покоління не лише в Україні, а й в усьому світі.