У неділю львів'яни йшли до шпиталю, щоб послухати крики «вар'ятів»…

«Цінно те, що деякі пам’ятки зі збірки нашого музею, тут представлені, експонуються у новій, історично правильній інтерпретації, — розповідає пан Мирослав. — Найдавніші представлені пам’ятки датуються другою половиною XVIII ст., „наймолодші“ — періодом Першої світової війни та Західно-Української Народної Республіки».

Вінценти Зєнткевич «зафундував» Стрільницю

«Головними героями» виставки є знані особистості медичного середовища Львова тих часів, які представлені на живописних та графічних портретах, виконаних відомими художниками. Серед них можна побачити як поважних професорів медицини Львівського університету, так і прихильників альтернативних методів лікування, наприклад, гомеопатії.

На особливу увагу заслуговують унікальні пам’ятки аптекарської родини Зєнткевичів. Ця заможна родина володіла найдавнішою у Львові аптекою «Під Золотим Оленем» (площа Ринок, 18) від 1574 року до середини XIX століття. За родинною традицією, один із нащадків чоловічої статі обов’язково мав стати аптекарем.

До відкриття виставки ідентифікували портрет Вінценти Зєнткевича, члена цієї родини. Досі у збірці ЛІМ цей портрет фігурував як «Портрет невідомого офіцера наполеонівських часів».

На портреті пензля львівського художника Карла Швайкарта Вінценти Зєнткевич, який був аптекарем, зображений у мундирі капітана стрільців. Тому що 1807 року він очолив Товариство львівських стрільців — як заможний і впливовий міщанин. Виконував цю функцію до кінця життя. За його кошт у 1825 — 1829 рр. спорудили будинок Стрільниці на нинішній вул. Лисенка, 23-а.

Центральною пам’яткою виставки є велика аптечна ступа Томаша Зєнткевича, батька Вінценти. Ця бронзова ступа була своєрідною родинною реліквією. Виготовив її 1776 року майстер-ливарник Комажинський.

Бальзам Веторіні - панацея XIX століття

Особливо цікавим є комплекс пам’яток, пов’язаних із «чудодійним» «Бальзамом Веторіні», винайденим у Львові на початку XIX ст. Портрет його винахідника — Павела Веторіні - також був заново ідентифікований.

Відомо, що Веторіні спершу був купцем у Львові, але справа не пішла. Та якось йому вдалося дізнатися рецепт «справжнього китайського бальзаму», і він почав виготовляти цей лікарський засіб у Львові. Бальзам здобув популярність, став продаватися за кордоном. Щоб вільно продавати бальзам у Варшавському герцогстві, Веторіні успішно випробовує його у військовому госпіталі в Любліні влітку 1809 р., де підтвердилася ефективність бальзаму у лікуванні ран. Хоча відомі військові медики ставили під сумнів винятковість бальзаму, проте Веторіні отримав схвалення від самого князя Юзефа Понятовського, маршала Франції, що сприяло подальшій популяризації нового лікарського засобу.

Протягом ХІХ ст. «Бальзам Веторіні» виготовляли у Львові на фабриці. На виставці є матриця печатки цієї фабрики, а власником фабрики був Фелікс Мізерський. На кожній пляшечці з бальзамом обов’язково ставив особистий підпис. 1867 р. Мізерський представляв бальзам на Всесвітній виставці у Парижі. Із львівської фабрики бальзам експортували до багатьох країн Європи і навіть до Америки. Численні рекламні оголошення у львівській пресі приписують «Бальзаму Веторіні» ледь не чудодійні властивості, зокрема ефективність у лікуванні холери.

Автентична пам’ятка: лист-відповідь 1810 року до Паоло Веторіні від Загальної ради здоров’я Варшавського герцогства. Веторіні хотів вільно продавати свій лікарський засіб у Варшаві, тож звернувся з проханням відкрити там фабрику. Рада поставила йому цікаві умови: надати перелік складників бальзаму, а також звернутися до керівника Шпиталю Дитяти Ісуса, щоб отримати двох хворих для лікування їх відповідно до власної методики.

Звідки пішло «вар'яти-шоу»?

На літографії Карла-Ауера бачимо комплекс будівель нашої Львівської обласної клінічної лікарні. Тоді вона мала назву Загальний шпиталь у Львові, який спорудили у 1785 — 1776 рр. Спершу ця будівля була призначена для навчально-виховного закладу ордену піярів Collegium Nobilium, який діяв до 1783 р. Але внаслідок так званої Йосифівської касати чернечі ордени були розпущені, зокрема — й орден піярів. У будівлі почав функціонувати шпиталь.

До 1875 р. тут діяло й відділення для душевнохворих. Львівський автор Станіслав Шнюр-Пепловський писав: «Про те, наскільки недоречно було розміщувати цих нещасних так близько до міста, найкраще свідчить той факт, що в неділю і святкові дні влітку опівдні сюди сходилися натовпи людей, щоб подивитися і послухати розмови і крики „вар'ятів“, яких випускали в цей час погуляти в саду. Це було надзвичайно огидне видовище!».

Відтоді у львівській «ґварі» (місцевому діалекті) збереглося слово «піяри», що означало «скандали», «крики», «вар'яти». «У дитинстві я чув слово „піяри“ від старших людей, — пригадує Мирослав Побережний. — Піярниками називали людей, які поводилися не-
адекватно, — вчиняли скандали, крики».

В аптеці Міколяша винайшли гасову лампу

1828 р. чеський підприємець Петро Міколяш заснував у Львові аптеку «Під золотою зіркою». У ті часи аптеки були не просто місцем продажу ліків, а справжніми лабораторіями, де проводили хімічні експерименти і робили важливі наукові відкриття. Так, 1853 р. фармацевти Ян Зег та Ігнацій Лукасевич винайшли популярну гасову лампу.

На виставці бачимо реконструкцію цієї лампи, а також фірмову пляшку з написом Mikolasch Lwów Leopol.

Син Петра Міколяша Кароль, успадкувавши аптечний бізнес, урізноманітнив асортимент… алкогольними напоями. Це були не тільки лікувальні вина, а й коньяк, який радили вживати тим, хто одужує після хвороби. Фірмову марку розміщували також на корках і етикетках, а на паперовій смужці на шийці пляшок Кароль Міколяш власноруч ставив свій підпис.

…І додати чотири ложки мурашиних яєць

У першій половині XIX ст. кам’яниця Корнякта належала княгині Гелені Понінській. На виставці є два рецепти з її власноручних нотаток. Це купіль для старшого сина Владислава — «Купіль для Владзя». І рецепт мазі для ніг чоловіка. Її чоловік, князь Кароль Понінський, був на 30 років старший від неї. Це був у нього вже другий шлюб, очевидно, він мав певні проблеми зі здоров’ям, зокрема з ногами. Рецепт мазі дуже цікавий: тут є такі звичні інґредієнти, як лаванда, розмарин, кмин, троянда, але є і чотири ложки… мурашиних яєць. Очевидно, через те, що мурашині яйця містили мурашину кислоту, яка мала антисептичну дію. Усі ці інґредієнти кип’ятили у двох квартах червоного вина.

Загалом львів'яни часто займалися самолікуванням. Про це свідчить давній стародрук «Домашній медик» 1749 року, який багато разів перевидавався. Має 700 сторінок. Примірник належав власнику аптеки у Брюховичах Рудольфу Вернеру. Придбав його 1914 року, під час Першої світової війни і російської окупації Львова, в якогось російського вояка.

Гортаючи видання, можна оцінити рівень медичних знань того часу. Тут описано широкий спектр захворювань, зокрема десять видів головного болю. Але водночас запропоновано архаїчні методи лікування, більшість яких могла зашкодити.

Наприклад, кровопускання, прийом послаблювальних препаратів, накладання пекучих пластирів. Автор пропонує кілька варіантів рецептів для самостійного приготування ліків. Причому є варіанти для заможних людей (з багатьма складниками, що продавали лише в аптеці) та для вбогих (з харчових продуктів та засобів домашнього господарства).

Ян Докупіль кинув хірургію і став гомеопатом

Рівень медицини XIX ст. не був надто високий, хоча вона вже й зробила значний поступ. Тому з’являються альтернативні методи лікування, а саме — гомеопатія. Хоча традиційні медики вважали її псевдонауковою.

За станом на 1863 рік у Львові практикували п’ятеро лікарів-гомеопатів. Серед них — Антоній Качковський, який мешкав у Львові від 1853 року, був редактором і засновником часопису «Польський гомеопат». І надзвичайно цікава постать — Ян Докупіль. Був за фахом лікарем-хірургом, але захопився гомеопатією — вирішив, що це принесе йому більше пацієнтів. І став доволі популярним. Хоча у фахових виданнях і пресі того часу з’являлися певні скандали, пов’язані з ним. Адже не мав права займатися гомеопатичною практикою, оскільки був не терапевтом, а хірургом… Також був скандал, коли його пацієнтка померла начебто з вини самого лікаря.

Цікавий факт: серед пацієнток Яна Докупіля була Софія з Фредрів Шептицька, мати Митрополита Андрея. Але його лікування їй радше зашкодило. У неї була дуже тривала гарячка, аж поки її знайомі традиційні лікарі не «витягнули» її з тієї хвороби. Про це вона пише у своїх спогадах.

Михайло Терлецький — єдиний українець, який мав власну аптеку

Рецепт із аптеки Михайла Терлецького спеціально для «ВЗ» розшифрував доктор медичних наук професор Андрій Базилевич. Це олійний лінімент подразнювальної дії. Використовували зовнішньо для лікування запальних процесів сполучної тканини суглобів, невралгії. Склад: олія блекоти, хлороформ, спиртовий розчин камфори, мурашиний спирт, спиртовий розчин гірчиці. Коштував цей аптечний засіб 3,93 злотого.
Михайло Терлецький був останнім приватним власником аптеки «Під Чорним орлом» (нинішня Аптека-музей на вул. Ставропігійській, 1). Він був єдиним українцем, який мав власну аптеку у Львові.

Терлецький був меценатом, безкоштовно відпускав ліки для лічниці Андрея Шептицького. Активіст «Просвіти», встановлював стипендії для земляків, збирав твори української культури. Після Другої світової війни та з приходом «совітів» у Терлецького відібрали половину будинку, змусили покинути свою аптеку і перейти на роботу до іншої. Хотів емігрувати, але не вдалося. Помер Михайло Терлецький у 1966 році, похований на Личаківському цвинтарі.

Доктор Іван Куровець — міністр охорони здоров’я ЗУНР

Дуже яскрава постать в історії Львова — доктор Іван-Теодозій Куровець. Навчався у Медичній академії у Відні. Товаришував з Іваном Франком, написав про нього спогади. 1918 року став державним секретарем охорони здоров’я Державного секретаріату ЗУНР, у сучасному розумінні - її міністром охорони здоров’я. Був головою Українського лікарського товариства. Від 1823-го — директор Народної лічниці у Львові. Цій установі фінансово допоміг Митрополит Андрей Шептицький.

Маємо тут штамп лікаря Куровця орієнтовно з того періоду, коли він уже був директором Народної лічниці. 2022 року львівську вулицю Боткіна перейменували на вулицю Івана-Теодозія Куровця.

Тема Першої світової війни та ЗУНР представлена листівкою «Гігієнічні заповіді», видрукуваною у друкарні НТШ. На листівці - розпорядження державного повітового комісаріату в Дрогобичі у справі поборювання плямистого та черевного тифу. Документ підписав доктор Антон Горбачевський, брат знаного академіка Івана Горбачевського.

Аби вберегтися від інфекційних хвороб, приписано усім громадським урядам терміново доповідати комісаріату про кожен підозрілий випадок захворювання. Для швидкості виділяти спецкур'єра. На кожне прохання повітового лікаря громадський уряд мав надати потрібну кількість підвод для лікаря і його працівників..