«Ще у Львові налаштовую свій колектив на перемогу»

До міста Скоп'є, що у Македонії на FolkfestSkopje з'їхалися найкращі танцювальні колективи з 15 країн світу, що заявити про свій талант і свою країну. Більшість країнпредставляли по дві танцювальні команди. А за Україну виступав лише «Горицвіт». І не просто виступав. Наші діти їхали за перемогою, бо на менше не розраховували. Так їх навчила художній керівник та головний балетмейстер Народного ансамблю танцю «Горицвіт» імені Зенона Колобича при Львівському медуніверситеті Марія Колобич — працювати на результат.

— Коли нас запросили на VІІ Міжнародний фестиваль до столиці Республіки Північна Македонія, ми зраділи і, зізнаюся, хвилювалися, — розповіла журналістці «ВЗ» Марія Колобич. — Адже у фестивалі брали участь представники Мексики, Румунії, Сербії, Литви, Грузії, Туреччини… Тож ми повинні були продемонструвати не лише, які наші діти талановиті, а виступити від імені усієї України.

— «Горицвіт» — це студенти Львівського медичного університету імені Данила Галицького?

— Не тільки. Це учні старших класів львівських шкіл і дівчата — студентки медичного університету. На жаль, не змогли взяти участь у фестивалі хлопці 18+. Хлопців нам дуже й дуже бракувало. У нас танцювали 22 дівчинки і 8 хлопців. Думаю, якби з нами поїхали хлопці-студенти, ми б мали перше місце. Але навіть неповним складом довели — ми талановиті! Серед 15 країн-учасниць ми посіли третє місце. Перше отримав колектив з Румунії, друге — Мексика, ми — третє. На своїй сторінці FolkfestSkopje організатори фестивалю написали тепло про Румунію і Мексику, а про нас сказали: «Україна — з почуттям, елегантністю та професіоналізмом посіла третє місце, але завоювала захоплення кожного серця».

— Що саме танцював «Горицвіт» на фестивалі?

— За три конкурсні дні ми представили три танці, але перевагу віддали хореографічній постановці, де ми спочатку виносимо хліб-сіль, потім танцювали гопак, а на завершення був марш. Ми повинні були вкластися у відведені 8 хвилин. Знаєте, у перший день фестивалю, що відбувся на площі у самому центрі міста біля пам’ятника Александру Македонському, нас відразу зауважили. Коли побачили наш прапор, спеціальні жовто-блакитні «махалки», які використовуємо у гопаку (їх ще колись ввів у танець мій чоловік — засновник «Горицвіту» Зенон Колобич), люди нам плескали і підтримували. Ми були найяскравішою делегацією, а коли йшли вулицею парадною ходою, нам вигукували «Слава Україні!».

— Чи сподівалися на перемогу?

— Звісно! Ми завжди їдемо на конкурси і фестивалі за перемогою. Так, діти хвилювалися, танцювали дуже добре, бо хотіли вибороти перше місце. Перше дісталося іншому колективу, але нам приємно, що конкурсне журі гідно оцінило наш виступ і ми стали бронзовими призерами фестивалю. Додому ми повернулися не переможеними, а переможцями з бронзовим кубком. Були приємно вражені увагою з боку уряду країни. На фестиваль прийшли мер міста і перший віце-прем'єр міністр країни, міністр культури Македонії. Було приємно, коли керівників танцювальних колективів і по одній танцювальній парі запросили у будинок уряду Македонії. Окрім того, були на прийомі у мера міста. Ми подарували йому картину з львівською Ратушою. І були приємно здивовані, коли мер розповів, що поруч з мерією є парк, присвячений Україні. У цьому парку є пам’ятник жертвам Голодомору (такий як у Києві), де дівчинка тримає кілька колосків пшениці. І прапор України.

—Пані Маріє, що відчували, коли назвали Україну у трійці призерів?

— Неймовірну гордість. Мене аж розпирало від гордості за своїх дітей. Ці неймовірні підлітки, декому з яких виповнилося лише 14 років, справилися з програмою, яку ми підготували. Я завжди їм кажу: «Ми займаємося по 3−4 години три-чотири рази на тиждень, тому не можемо не зайняти призового місця». Попри те, що розумію усю складність, бо нам бракує на виступі хлопців, але ще у Львові я їх налаштовую на перемогу. До речі, запрошуємо і хлопців, і дівчат до нашого колективу. Незабаром почнеться набір, тож двері «Горицвіту» відкриті для тих, хто любить танець і хоче навчитися професійно танцювати.