«Навіть якщо падає дощ, ховаємося під каштанами і співаємо»

Українці споконвіку відомі своєю мелодійністю, і ця риса нашої нації робить нас найспівучішою нацією на світі. Музика та спів — це не хобі, а наше джерело натхнення та об'єднуюча сила.

Від давніх часів мелодії української пісні супроводжували кожен важливий етап життя нашого народу. Пісня — як дзеркало душі українця і наша національна ідентичність. У наших піснях — історія України, звичаї, традиції та почуття. Ці пісні супроводжували багато поколінь українців, вони були своєрідними свідками подій та співучими голосами, які виражали радість, горе, бажання та сподівання народу.

Так, у селах сьогодні співають більше, ніж у місті. І не лише, коли збираються за столом великими чи малими родинами на храмовий празник. Співають у полі, на сінокосі, у саду… Бо пісня, як і вишиванка, -генетичний код українського народу.

Пригадую, коли на літні канікули батьки відправляли мене у село, не могла дочекатися вечора. Із заходом сонця біля клубу, чи просто на зупинці, що у центрі села, збиралися хлопці і дівчата і так гарно співали. Кудись зникала втома від важкого трудового дня, одна пісня змінювалася іншою, і ніхто не хотів розходитися.

Не знаю, чи тепер «під клубом» збирається молодь у селах, але була щиро подивована, коли почула, що на такі співочі «вечорниці» збираються жінки поважного віку. На вулиці Симоненка у Львові, у скверику біля озера, щодня лунає пісня. Власне — щодня, і взимку, і влітку, у робочі і вихідні сюди сходяться мешканці з навколишніх будинків. Як кажуть, без вихідних. Бо ж у пісні нема вихідних.

На один з таких імпровізованих концертів потрапила і я.

— Понад п’ять років ми ось так збираємося біля озера, — розповіла журналістці «ВЗ» одна із солісток імпровізованого хору Марія Назаровець. — Усі, хто сюди приходить, люблять українську пісню. Як-то кажуть, всмоктали з молоком матері. Усі ми виросли у селі, де без пісні ніхто не уявляє життя. Знаємо дуже багато пісень. Співаємо і повстанські пісні, і про наших захисників, ліричні і веселі, а також церковні пісні.

— А коли заходить піст, то не співаєте?

— Чому не співаємо? Співаємо церковні пісні. Перед Великоднем — Страсні пісні. У час Різдвяних свят колядуємо.

— І що, навіть взимку виходите? У вас нема поганої погоди?

— Навіть якщо падає дощ, ховаємося під каштанами і співаємо. Збираємося щодня о 17-й годині. І не просто заспіваємо дві-три пісні, а за три і навіть чотири години не можемо розійтися. У нас гарна «команда» — збираємося по 10−15 осіб, серед яких 10Марій, Тереза, Ірина і Галина.

— Ваші рідні вже звикли, що бабуся йде на репетицію?

— До 17-ї години все, що кожна з нас запланувала вдома зробити, має бути зроблено. А далі час зупиняється, бо для пісні не існує ані поганої погоди, ані невиконаної роботи. Ми живемо цими піснями і співом. За вечір можемо заспівати 20 і 30 пісень, а може, й більше. Ніхто не рахує. І не втомлюємося.

— Маєте спеціальний пісенник?

— Насправді, пісень кожна з нас знає багато. Але деякі пісні маємо написані.

— У свій колектив приймаєте новеньких?

— Усіх приймаємо, хто тільки хоче і вміє співати. Без вікових обмежень. У нас є пані Марія — 1937 року народження. О, вона дуже гарно співає. Приходять люди просто послухати. Як от 92-річна жінка, яка у час великої війни приїхала з Харкова. Іноді приходить молодь — хлопці і дівчата співають разом з нами. Більше того, вони нам нагадали такі пісні, які ми забули. Молодь у нас талановита…

На вогонь, що палахкотить у каміні, на воду, що біжить кришталево чистим потічком, можна дивитися вічно. Як і слухати українську пісню, бо вона заспокоює, надихає і вселяє надію на світлий завтрашній день…