Легенда, яка жодного дня не стояла осторонь трагедії, що випала на долю України

На мою журналістську долю не раз випадало щастя особисто зустрічатися з легендою кіно- та театрального світу. Чи то серед інших «зірок» на кінофестивалях, де Ада Роговцева — доступна і щира, чи у Львові після виступу — у переповненій залі, де роздає автографи і стає до знимки з усіма, хто попросить. Легка усмішка, світла енергетика і завжди позитивний настрій.Я зробила кілька інтерв'ю з легендою — відвертих і щирих. І не лише про її життя і творчі успіхи, а й про її «вірного друга і життєву підтримку» — доньку Катерину, про яку знаменита мама каже: «У нас із донькою міцна чоловіча дружба».

Ще на початку війни актриса зробила свій вибір — відмовилася виступати у рашці й тоді ж стала персоною нон ґрата у країні агресора. Хоча тоді, 11 років тому, багато українських артистів «за щастя» знімалися в російських картинах, аби тільки запрошували. Але не Ада Миколаївна — своєю харизмою, талантом і щедрістю вона завоювала надзвичайну любов, і знала, що її в Україні з нетерпінням чекає свій, рідний глядач.

А з перших днів війни актриса почала волонтерити — вдома. Ще тоді, коли Майдан збирав тисячі українців-патріотів, двері помешкання зірки були відкриті для «наших хлопчиків». Бо жодного дня не могла стояти осторонь трагедії, яка випала на долю України.

«Не можу відсторонитися, нічого не робити, — казала мені тоді Ада Миколаївна. —  Волонтерю вдома. Хлопці приходять митися, прати. Я їм віддаю вже чисту білизну. Вони приносять у пакетику мокрі шкарпетки, то я їм із такою радістю віддаю ці чисті шкарпетки. Я їх годую. Поки у мене щось було, варила своє… А тепер мені приносять: суп стоїть, каша, картопля, все готово… Вареників сьогодні передали… Я стежу, щоб вони, коли зайшли до хати, їм було чисто й ситно. Коли вночі сидиш у підвалі, неприємно. А коли ти цілий день щось робиш, то не страшно. І час біжить дуже швидко. Я пишаюся тим, що люди, які на передовій, є саме такими. Люди, які зараз страждають, такі. Це мужній, прекрасний народ».

Мабуть, доброзичливість і щирість Аді Миколаївні передалися від мами і бабусі, які під страхом розстрілу у Другу світову вночі підгодовували полонених. «Ми жили в окупації у місті Глухові Сумської області чотири роки. Недалеко від нашого будинку був концентраційний табір радянських полонених. Оскільки ми жили найближче від нього, саме до нас приходили якісь люди і приносили картоплини, картопляне лушпиння… Усе це варили, а вночі, під страхом розстрілу, передавали цю „їжу“ через колючий дріт. Це робили мої мама з бабусею і сусідки. Було так страшно…».

В одному з інтерв'ю я запитала у цієї красивої жінки, як їй вдається так молодо виглядати.

«Моя бабуся по мамі була незвичайної краси жінка. Ми її називали „червоною бабусею“, бо вона була руденька. Але потім вона постаріла, захворіла і вже не виглядала такою красунею. Та коли „червона бабуся“ починала щось розповідати, оживала серед нас і знову ставала красунею. Ота її творча енергія давала щось таке незвичайне, що ми не переставали нею захоплюватися. Мабуть, її енергія передалася і мені».

Перелічувати ролі, які на сцені й у кіно зіграла велика актриса — марна справа. Зіб'єтеся з рахунку! Але є одна роль, яка все ж таки побила всі рекорди — зі своєю Геленою у спектаклі «Варшавська мелодія» пані Ада виходила до глядача 670 разів! Але це було на театральній сцені. А скільки разів Гелена з’являлася на імпровізованих сценах перед «нашими хлопчиками», Ада Миколаївна вже й пригадати не може.

Ада Миколаївна любить людей. І обожнювала усе життя своїх дітей (синові Костянтину Господь відміряв лише 50 років земного життя. — Г.Я.) і онуків. З висоти поважних літ пані Ада знає, що таке щастя. «Щастя — це коли хочеш хлопчика, й у першу хвилину його життя тобі кажуть: „У вас — хлопчик!“. Це був мій Костик, який подарував мені 50 років чистого материнського щастя. З горем, із бідою, з відчаєм, із таким піднесенням… Це було велике щастя у моєму житті - народження хлопчика. Потім я хотіла дівчинку. І Господь мені дав дівчинку, на яку я молюся і яку буду берегти завжди, — це моя Катерина. А потім знову прийшло щастя, багато щастя — це мої онуки!».

І жодних нарікань на життя, у якому не завжди були білі смуги. Звідки у цієї тендітної жінки стільки добра, енергії і любові, мабуть, знає тільки Господь…