Карпатські сири смачні та поживні

А от козяче було важко придбати, тож для цього довелося заснувати власну ферму. Насамперед завела чотирьох рогатих особин. Нині ж їх має 34. Теплої пори усіх випускає на луг, обгороджений електропастухом.

Кожній козі, дитинчата котрої досягли тримісячного віку, жінка одягає на вим’я спеціальний бюстгальтер. Тоді малята швидко відвикають від дійок та привчаються скубати траву.

Пані Мирослава доїть підопічних тричі на день, отримуючи 70−80 л молока. З нього варить різноманітні крафтові сири. Це й кислоферментні, з витримкою, пліснявою. Ще ж є Блю Шевр, який зріє в обсипці з попелом, та багато іншої смакоти.

За словами ґаздині, виготовлення продукції має сезонний характер. Так, навесні й восени народжуються сири із пліснявою та м’які, а влітку — більше твердих і напівтвердих.

Складовими виробів нерідко стає зелень. Значну частину її ентузіастка вирощує сама. Зокрема, навколо ферми ростуть материнка, розмарин, шавлія та навіть кілька сортів інжиру, листям котрого обгортають головки.

Зауважимо, що героїня нашої розповіді намагається пропагувати культуру споживання сиру серед місцевого населення, бо люди зазвичай мають мало такої інформації. Ще ж прагне викоренити поширену думку про те, що козяче молоко погано пахне. Насправді то зовсім не так. Тому вона охоче проводить екскурсії на фермі, аби діти та дорослі позбулися стереотипу й переконалися у протилежному.

Автор: Алла Ковальська