«Стара музика — частинка життя наших попередників, яка зникла. Хочемо її відновити…»

Про Віктора Перфецького ми вперше у «Високому Замку» писали років десять тому. Тодішній школяр зі села Волиці на Бережанщині мав дар до точних наук, винахідництва, перемагав на олімпіадах, навчався у Малій академії наук. Одна з його неординарних задумок — маятниковий електрогенератор, прикріплений до вершка дерева. Вітер туди-сюди колихав верхівкою і давав імпульс двигунові, який виробляв струм. За креативність п’ятий президент України Петро Порошенко відзначив талановитого хлопчину з-над берегів Золотої Липи грамотою-подякою…

Віктор успішно закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, став інженером-енергетиком, зараз працює в оборонній галузі. Є волонтером. У вільний від цих обов’язків час виконує іншу патріотичну роботу: разом з молодими однодумцями їздять по Україні зі старовинною музикою, яка опинилася на межі забуття. За це щасливі слухачі віддячують їм донатами на ЗСУ.

Почули старовинний вальс — згадали далеку молодість

Літній недільний вечір. У напівтемному клубі Волиці, який через війну давно не відчиняли, повно людей — старенькі, з паличками, середнього віку, юнь і ще зовсім маленькі, прудкі, як горобчики, дітлахи. Серед цього загалу — вчорашній воїн Володимир, який на фронті зазнав поранення. Із затамованим подихом глядачі дивляться на сцену, де налаштовує цимбали їхній земляк Віктор, а зі скрипками, бубном — такі ж незнайомі юнки. Тільки-но зазвучали перші акорди старовинного вальсу, польки, а потім — фокстроту, коломийки, краков’яка — і зала аж засвітилася від радісних поглядів і усмішок. А дехто витирав сльозу — такими дорогими їхньому серцю виявилася мелодії, подаровані гостями. Дещо із цієї музики поважні селяни чули останній раз ще у своїй далекій молодості. Для їхніх же внуків-правнуків вона стала приємним одкровенням…

— Зараз великий попит на таку музику, є потреба на неї, всюди і всі її добре сприймають, — ділиться враженнями від концерту Віктор Перфецький. — Особливо вона дорога для старшого покоління. Літні люди розуміють, що у цих мелодіях — частинка їхнього життя, спогад про далеке дитинство, молодість, які зникли. Хочемо це їм повернути. Не можу забути: тільки-но ми заграли, а старенькі бабці хустинками втирають вологі очі. А потім піднімаються і показують присутнім у клубі, як самі колись танцювали краков’яка, як правильно це робити. Молоді уважно на них дивляться і собі танцюють. Підходили до мене ровесники і молодші - дякували. Казали, що почуте і побачене їм дуже сподобалося.

Повернув до життя цимбали прадіда

Віктора можна назвати послом українських народних традицій. Раніше з друзями об'їжджав східні області з колядками, щедрівками. Згадує: часом доводилося ночувати у холодних спортзалах, але коли наступного дня виступали перед жителями деокупованих сіл, про незручності забували — їх зігрівали щасливі обличчя людей…

Зараз у цього хлопця інша місія, інша сторінка творчого життя — відроджує те, що призабулося, але не має права на забуття. Спочатку у Києві долучився до інструментальної капели «Збитень» (назва походить від старовинного ароматного пряного напою, створеного на основі меду, з додаванням кориці, імбиру, кардамону, гвоздики, чорного перцю, бадьяну). Грали у ньому старовинну музику центральної частини України. А потім Віктору захотілося грати мелодії свого регіону, Галичини і Західного Поділля. Тому з березня цього року з’явився музичний гурт-капела «Розмай», назва якого символізує буйний розквіт, пишну зелень.

— Хочемо повернути стару традиційну музику туди, де її раніше грали, — розмірковує Віктор. — Записуємо від старших людей, знаходимо в архівах, де її зберегли фольклористи під час етнографічних експедицій у 50-х роках. Колись у моєму рідному селі існувала інструментальна капела із цимбалістів і скрипалів. У ній виступав мій прадід Петро Легета. Я колись сам грав на скрипці. А потім знайшов у Волиці прадідові цимбали, почав грати і на них. Навчила мене цьому у Києві Євгенія Шульга, яка зараз виступає зі мною. Вона ж показала, як настроювати інструмент. На старих родинних цимбалах досі граю у «Збитені», а тепер — ще і у «Розмаї».

Ретро-концерти «на ура»

Якось Віктор вирушив у творчу поїздку у сусіднє із Волицею село Стратин Івано-Франківської області. Його старші жителі мають власну інструментальну капелу, дуже харизматичну. Крім українських народних мелодій, ладно награють австрійські, польські. Своїми ретро-концертами спричинили справжній фурор в Інтернеті. Віктор з друзями записували у Стратині старовинний вальс, де є такі рядки:

«Зацвів, зацвів буйний, рясний розмай, |

Лиш у серці моїм лишився жаль…"

Ключове слово і дало назву капелі молодих інженерів-музикантів.

У репертуарі «Розмаю» — півсотні старих музичних перлин. Самодіяльні артисти немовби струсили з них пил часу, вдихнули нове життя, наповнили багатшим звучанням. У їх виконанні звучать давні, але не зовсім забуті вальси, польки, коломийки. А також уже забуті нинішнім поколінням фокстроти, краков’як. Є ще «коминяр» — танець з віником, є і «горобчик», фігурний танець, що його записали у селі Голгочому колишнього Бережанського району.

Музичний привіт рідним людям на чужині

Під час концерту у Волиці був ще один, дуже щемливий момент: у розпал концерту старовинної музики Віктор Перфецький оголосив: «А зараз — вальс для наших краян-друзів із закордону!» Цей номер присутні зняли на відео і переслали односельцям, яких доля закинула у чужину. Відповідь не забарилася. Розчулені і вдячні заробітчани-«вульчанці» (колись це село називали Вулькою) прислали свої донати на українську армію. Того вечора капела «Розмай» у рідному селі її керівника «награла» на 12 тисяч гривень. Кошти пішли на потреби 3-ої штурмової бригади. До цього були виступи у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Бережанах — і донати від вдячної публіки для інших підрозділів ЗСУ.

Як добре, що Віктор Перфецький і його такі ж молоді однодумці роблять потрібну справу «у квадраті». Для захисту України так важлива фінансова підмога. Водночас для всіх нас, навіть попри війну, важливо розчищати, наповнювати мистецькі животоки, джерела, які живили і далі живитимуть славний наш українській рід.