Відтворює давні яворівські візерунки

Ці навички вона перейняла від матері, котра спочатку давала дочці простіші візерунки, а потім — і дещо складніші. Ще в першому класі дівчинка мережила хрестиком, згодом освоїла стеблівку та штапівку.

Поступово вдалося опанувати багато технік. Але найчастіше творча жінка ко­ристується рідною «яворівкою». Вона ні­коли повністю не повторює чийсь узор, а обов’язково додає щось індивідуальне, завдяки чому вироби стають оригіналь­ними, насиченими, пишними, яскрави­ми.

«У мене завжди розпочата якась ви­шивка, і хочеться її завершити. Тож піс­ля виснажливої праці беру до рук голку — щоб заспокоїтися, відновити сили», — каже Наталія Михайлівна.

Вона дуже любить мережки (їх колись називали цирка). Та чимало часу ентузі­астка віддала бавниці - частині тради­ційного яворівського головного убору для жінок. Це у кілька разів складене по­лотно (вишите або виткане) заввишки 10 см. Поверх нього пов’язували хусти­ну, внаслідок чого виходили імпровізова­ні корони.

Аби освоїти цю техніку, героїня нашої розповіді розібрала елементи по части­нах, стібках і вивчала, яким способом вони створені. Ще ж довелося перело­патити спеціалізовану літературу, шу­кати давні зразки у музеях, бабусиних скринях.

Майстриня розповідає: «Бавниця завжди вишита яскравими нитками — червоними, жовтими, оранжевими (це означало, що життя триває, рід продовжується). Лише вдови використовували чорні нитки, додаючи сині та зелені».

Мисткиня навіть розробила навчальну програму вишивання традиційною «яво­рівкою». Часто проводить майстер-кла­си, на яких викладає всім охочим основи згаданої техніки. Курсом зацікавилася значна кількість людей. Зокрема, при­їжджають зі Львова, серед них є навіть переселенці із зони бойових дій.

Водночас Наталія Косик активно ви­вчає історію рідного краю, є головою то­вариства краєзнавців «Гостинець». Вона збирає давні вишиті рушники, сорочки, хустки і розміщує у музеї Старицької школи. Бо хоче, аби й нащадкам було до­ступне народне мистецтво предків.