Соня ліщинова поклала око на горіхи волоські

Природа любить підкидати нам сюрпризи. Ось як цього разу. Біля літньої кухні на дворі стоїть приготовлений для посуду стіл, вкритий цератою. Вітер згорнув її у рулон, як налисник. Дай, думаю, розправлю клейонку. Аж тут…

У згортку виднілася скру­чена у маленький тугий кужіль купа сухого листя. Спробував розгорнути його, а звідти наставилася руда голівка якогось звірка. Очка чорні як те­рен. Дивиться на мене, немов­би запитує: чого, чоловіче, у мій простір приперся?

Я не відповідаю, а швид­ко біжу по планшет і його фо­токамерою роблю кілька кліків. ВОНО не заважало мені зробити мою репортерську справу. Лише після того, як геть чисто втратив почуття міри і спробував зазним­кувати невідомця ледь не впри­тул, махнуло своїм довгим хвос­тиком і подалося геть.

З досвіду знав, що то — не миша, а соня, вона ж вовчок. Подекуди селяни називають цього мінігризуна кашавкою. Крім комах, харчується насін­ням, ягодами, фруктами, горі­хами. Не раз бачив її на стеблах малини, чув, як табун таких сонь шумно «грає у футбол» горіха­ми, що їх батьки занесли суши­ти на стриху…

Видів сонь багато. А ось цю звати ліщиновою. Видно, вона розширила спеціалізацію і взя­лася ще й за горіхи волоські - вони ростуть усього за чотири метри від стола, де я знайшов кубельце цього мініатюрного звірка.

«Моя» соня уподобала собі церату. А інші живуть у дуплах, між дровами, у ластівчиних гніз­дах. Можуть занадитися у ста­рі безгоспні холодильники, у шафи. Оскільки гризіння — їх­ній стиль життя, беруть на зуб все, що їм потрапить на очі. Гри­зучи проводи, виводять з ладу техніку. Недавньої весни вони «вимкнули» мій Інтернет. Ре­монтники, які приїхали усувати поломку, сказали, що соні ра­зом із шершнями є основними шкідниками їхньої мережі - пе­регризаючи оптико-волоконні лінії, завдають фірмі великих збитків.

Але загляньте-но в очі цієї соні - яка з неї може бути зби­точниця?