Мистецький діалог батька і сина Опалинських

Творчий дует батька і сина — це не доповнення один одного, а поєднання досвіду, глибини філософського погляду на візантійський іконопис, українське народне малярство, а також заглиблення у міфи та легенди… Їхня творчість — це поєднання досвіду і молодечого погляду, традиції та пошуку.

— Для нас, музикантів, сцена філармонії - своєрідний храм, де кожен у міру своїх можливостей молиться і додає ту духовну енергію, духовне сприйняття світу, наскільки це можливо, — сказав на відкритті виставки генеральний директор Львівської національної філармонії, диригент Володимир Сивохіп. — Фестиваль «Віртуози» — це молитва у музиці, сповідь, це наше життя і наша любов. Але у фоє є ще один простір для мистецтва — галерея ФілАрт. Я знав, що саме 15 травня відкриють виставку Роман і Тарас Опалинські, але напередодні спеціально не заходив дивитися на твори, які митці монтували у галереї. Мені було цікаво, як я зі сцени, тобто зі свого храму перейду у цей, інший — справжній візантійський храм. Дякую родині Опалинських за виставку і за те, що філармонія щоразу більше стає храмом музики і мистецтва.

Про системність, високу культуру у творчості Романа Опалинського, а також про те, що митець не вичерпується у своїх ідеях та про волонтерство усієї родини митця розповів художник, мистецтвознавець Роман Яців.

— Коли до мене звернулася кураторка виставки Зоріана Мірус приурочити відкриття виставки до дня відкриття музичного фестивалю «Віртуози», — я відразу погодився, — розповів журналістці «ВЗ» Роман Опалинський. — Для цього підібрав кілька робіт, але одну роботу «Спорідненість» ми зі сином створили разом. Власне, таку ж назву отримала і сама виставка. Йдеться про спорідненість не лише тому, що ми — батько і син, ми також споріднені у творчості. І, попри те, що наша з Тарасом творчість трохи відрізняється, насправді, перегукується багато у чому.

— Це ваша перша зі сином спільна виставка?

— На цій виставці ми представили 25 робіт, 11 з яких — мої, решта — Тарасові. В Україні це перша спільна, хоча за кордоном ми разом виставлялися вже багато разів. Дві виставки у нас було у Великій Британії, ще дві - у Маямі, одна спільна — у Кракові. Загалом за кордоном було 5 спільних виставок, і лише зараз перша — в Україні.

— Пане Романе, ваші роботи відрізняються від робіт Тараса. Підказуєте синові, як краще подати мистецький твір, чи, навпаки, не втручаєтеся?

— Намагаюся не втручатися, але Тарас часто сам просить поради — що краще застосувати, цей чи інший матеріал, як його подати на полотні. Тож раджу лише відповіддю на його конкретне запитання. Тарас постійно у пошуку, робить все для того, аби знайти свою стежку у мистецтві.

— А чи дослухаєтеся до порад сина ви, пане Романе?

— Іноді Тарас мені підказує тематику чи навіть назву роботи. Та і радію, що сини допомагають мені. До прикладу, старший син Ігор — випускник факультету артменеджменту Академії мистецтв, то ж саме йому ми завдячуємо просуванню наших з Тарасом мистецьких творів.