Олень Бориско став зіркою

Олень Бориско раз на кілька днів або ж тижнів навідується з лісу в Зарічне. На Центральному майдані цього рівненського селища під двома ялинами він облаштовує своє ложе. А виспавшись, здійснює обходи магазинів та обійсть місцевих жителів, випрошуючи смаколики.

Дикою твариною опікується ін­женер з охорони та захисту лісу філії «Висоцький лісгосп» Рус­лан Петрович Христюк.

— Свого часу, працюючи мис­ливствознавцем, я придбав в Ума­ні 14 самок шляхетних оленів, — розповідає він. — Продавець за­певняв, що вони вагітні. Але при­плоду я не отримав: мене про­сто надурили. Тож був змушений на Волині купити самця Бориска, щоб він запліднював самок.

Пан Руслан каже, олень ви­правдав його сподівання. Бо ж че­рез рік самки привели 9 дитинчат. А наступного — 10! А ще через рік народилося аж 12 оленят.

Ці дикі тварини утримувалися у вольєрі серед лісу, де їх підгодо­вували. Та якось сюди прокрався вовк, виривши нору під парканом. Сіроманець убив оленицю, наїв­ся досхочу і подався в глиб лісу.

— Довідавшись про це, я розго­родив вольєр, — пригадує Руслан. — Тож олені розбіглися. На волі ма­ють кращі шанси вижити.

Чоловік продовжував підвозити у вольєр корм для звірів. Із жалем говорить, що не бачив улюбленця-оленя майже дев’ять місяців. І під­креслює: жевріла надія з ним зу­стрітися. В очах співрозмовника спалахнули теплі вогники, коли він згадував, як проводив обхід лісу і отримав телефонний дзвінок від сусіда. «Петровичу, якийсь олень ходить по твоєму подвір'ю!» — ви­гукнув той.

— Сумнівів у мене не було: Бо­риско повернувся! — знову озива­ється Руслан. — Чимдуж кинувся до нього. Обійняв обома руками оленя за шию і нагодував.

Із того часу Бориско став час­тіше приходити на обійстя Хрис­тюків. На нього тут завжди чекає відро з гостинцем — зерном куку­рудзи.

— Якось я дуже закрутився і не зміг приготувати корм для твари­ни, — зізнається чоловік. — Тіло гуло від денної втоми, і тому ще звечо­ра заснув. А серед ночі прокинув­ся, почувши шурхіт за вікном. По­думав, то дружина повертається з гостини. Але ж ні - шурхіт не сти­хав і усе посилювався. Я вийшов на подвір'я і побачив, що Бориско рогами чухрає стіну будинку. Так виказував своє невдоволення.

Різних оказій з Бориском не пе­релічити. Одного разу, віддавши товаришу своє авто в ремонт, Рус­лан вислухав його телефоном з усмішкою: «Нічого не можу вдіяти! Прийшов з лісу Бориско і взявся охороняти твою машину. Мене до неї не підпускає - наставляє роги. Приїжджай негайно!».

Руслан знімає відео про воя­жі оленя, які поширює в Інтернеті. За рубежем їх переглядають міль­йони людей. А деякі відео демон­стрували по телебаченню в євро­пейських країнах. Колекціонери зі США, Італії, Польщі та інших дер­жав «закидають» пропозиціями щодо купівлі рогів Бориска, які той скидає щороку. За трофей інозем­ці готові викласти від 600 умовних одиниць. Проте чоловік відкидає такі пропозиції.

Коли олень гуляє вулицями За­річного, залюбки позує на камери. Місцеві жителі підгодовують тва­рину з рук — пригощають яблука­ми, грушами, бананами, зерном. Зовсім недавно почав смакува­ти огірками, помідорами, тюльпа­нами, трояндами. Кажуть, такого гурмана ще потрібно пошукати. У деяких магазинах вже виставля­ють пакунки гостинців з написом: «Це — для Бориска!». А хтось взим­ку навіть пов’язав на роги оленя жовто-блакитні стрічки…

— Коли ви востаннє бачили Бориска? — запитую у Руслана.

— Учора зустрічався з ним, — відповідає він. — Олень засунув свій ніс мені в кишеню, намагаю­чись витягнути з неї цукерки…