«На день народження дружина й діти подарували мені… шрути бокс»

Музей гуцульського побуту та мистецтва «У Трембітаря», що у Верховині (Івано-Франківська область) розташований на висоті 700 м над рівнем моря, на схилі гори Швейкової. У музеї побачите старовинні музичні інструменти і старовинний одяг.

Облаштував музей у горах за­служений працівник культури України Микола Ілюк (на фото). Немає такого музичного інструмента, на якому не вміє грати пан Микола… А зустрічає він гостей із трембітою. Усі ін­струменти показує туристам і на бага­тьох з них грає: дримба, ліра, цимбали, різні сопілки. Гуцульська музика заво­рожує… У пана Миколи, до речі, чудове почуття гумору. Свої інструменти нази­ває «ґаджетами». Тож туристам сумно точно не буде…

Пан Микола розповідає, у нього є се­кретний музичний інструмент для за­спокоєння… жіночих нервів. А той, хто у давні часи мав дримбу, був таким собі ді­джеєм на вечорницях. Грав, співав…

Пан Микола виконав для відвідувачів навіть… гуцульський реп.

— Ми, гуцули, говоримо, що скрипка — це мама гуцульської музики, а її тато — бубон (барабан). А діти — цимбали, — роз­повідає Микола Ілюк історію музичних інструментів. — Не знаю, на скількох ін­струментах вмію грати… На будь-якому інструменті, який візьму до рук, змо­жу відтворити кілька нот.. Колись я мрі­яв грати на баяні, але скрипка мене пе­реборола (усміхається. — Авт.). Коли був малий, сам робив скрипочки з дощечок і ниток. Мотав дротики. А коли пішов вчи­тися в училище, потрапив в оркестр. По­тихеньку почав грати на скрипці. До му­зичної школи я майже не ходив. Всього навчався сам. Створив народний колек­тив «Гуцули».

— Як виникла ідея створити такий музей? — цікавлюся.

— Спершу хотів зробити музичну кім­нату. Але у мене є багато побутових ре­чей моїх предків і моєї дружини. Багато речей купував по селах. Хоча тепер люди не дуже хочуть щось продавати чи відда­вати… Чимало старовинних гуцульських речей — у різних музеях, зокрема у Льво­ві, Варшаві, в росії…

Пан Микола показує мені родинну ви­шиванку 20−30-х років, пошиту вручну. Про швейну машинку у ті часи у горах і не мріяли… Є у колекції музиканта і тради­ційні гуцульські костюми та взуття.

— Скільки у вашій колекції музич­них інструментів?

— Точно не скажу, близько ста інстру­ментів точно є! Десять років тому я ді­знався про тройничку. Цей інструмент зник у горах… Але у нас є славетний майстер музичних інструментів Михай­ло Тафійчук. Ми знайшли фотографії, і він мені зробив тройничку. Дотепер шу­каю по селах старовинні музичні інстру­менти… Якось я побачив в одного чо­ловіка, який приїхав з Естонії, музичний інструмент — шрути бокс. Він мені його не продав… Тоді дружина і діти подарували мені цей інструмент на моє 50-річчя. На нього треба було чекати пів року, інстру­мент доставляли кораблем з Індії до Киє­ва. А звідти — до Верховини.

Є у колекції пана Миколи цікавий му­зичний інструмент — тилинка (аналог флейти), зроблений з бузини. Колись не було металу, тому музичні інструмен­ти робили з бузини, з кісток худоби або з рогу. На тилинці грають одним пальчи­ком…

— Раніше годинників і телефонів не було, а якщо дівчина почула знайому му­зику — вже могла йти на зустріч з коха­ним. Кожен хлопець мав свою мелодію, — каже пан Микола.