«На фронті бджоли жили у танку…»

У вихідні випало мені мандрувати через ліс із його прохолодною тінню, яка рятувала від спеки. Раптом над верховіттям почув незрозумілий гул, який наростав. Здавалося, то легенький дощ барабанить по листю і ось-ось розпочнеться злива. Пошуміло у повітрі, однак жодної краплини вологи на землю не впало. Дивний звук віддалявся. Вийшов я на галявину і зрозумів, що мене дезорієнтувала хмара… бджіл. Рій «божих комах» завдовжки кілька метрів кочував над лісом тільки у йому відомому напрямку…

Не я один став свідком такої міграції. Василь Сидо­рович, староста села Мечищева на Бережанщині, спе­ціалізується на відловлюванні «безпритульних» бджіл. Нинішньої весни голими руками упіймав 18 таких комаши­них компаній (у кожній з них може бути 30 тисяч маленьких літунів). Кілька днів тому бджоли-втікачі, яких зняв з дерева, вмістилися у великому пластмасовому відрі. А вже потім по­селив їх у вільний вулик. Якщо бракує «житлової площі», під­силює цими «блудними» бджолами слабші сім'ї.

— Коли бачу, що бджоли по­чинають роїтися, намагаюся покропити їх водою, — ділиться тонкощами свого ремесла па­січник. — Бджоли думають, то дощ, і сідають на будь-яке дере­во. Тоді їх знімаю і поселяю, де вважаю за потрібне. Коли я на роботі, цю процедуру виконує мій батько-пенсіонер.

Я поцікавився у пана Васи­ля, чому бджоли дають драпака із рідного помешкання і летять світ за очі.

— Відбувається закономірний природний процес створення нових сімей: бджоли розмножу­ються, через велику кількість у вулику їм стає тісно, — пояснює староста. — Відтак стара матка залишає свій будиночок моло­дим особинам, а сама забирає частину бджіл і вирушає на по­шуки нового житла.

Бджоли знаходять нове по­мешкання в якомусь порожньо­му вулику, у дуплах або у при­готовленій пасічниками пастці. Якщо не можуть нічого знайти, великою гурмою-грушею сіда­ють на дерево і починають тяг­нути вощину…

З уст пана Василя почув і таку сумну інформацію. У схід­ній частині України через бойо­ві дії багато пасічників повтіка­ли, їхні господарства занепали, а бджоли, не знайшовши кра­щого місця, роями висять на де­ревах — нема кому їх зняти. Де­яким доводиться висіти отак аж до зими. Наші хазяйновиті вої­ни, побачивши на деревах «без­госпні» рої, накривали їх поліетиленовими пакетами, щоб на них не падав сніг…

Була у зоні бойових дій інша неймовірна історія. Тепер уже колишній воїн, він же пасічник зі села Нараєва Василь Бой­ко, розповідав мечищівському старості, що один із бджоли­них роїв, не маючи куди поді­тися, залетів на передовій у… танк. Знайшли собі вільне міс­це у багажному відділенні. Спо­чатку танкісти боялися залази­ти у броньовану машину. Однак рій не вступався, бджоли про­довжували жити у танку. На­віть коли стріляла його гарма­та, бджіл це не лякало. Танкісти звиклися із незвичними сусіда­ми, переїжджали з місця на міс­це, і «божі комахи» — з ними.

Пан Василь бджіл не боїть­ся, вони його не жалять. Що­разу, коли краяни оголошують збір продуктів для фронтовиків, обов’язково вділяє воїнам час­тину своєї бджолиної продукції. У посилках на передову було по 10 літрів його меду. Передають його й інші представники місце­вого самоврядування. Із деся­ти старост Саранчуківської те­риторіальної громади п’ятеро є пасічниками!