«Я хочу „красиво зайти“ у театр»

На львів'ян та гостей міста чекає чергова прем'єра. 23−24 листопада у Національному театрі імені Марії Заньковецької запрезентують трагікомедію «Вороги. Історія любові» за романом єврейського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Іцхака Башевіса Зінґера.

Від початку театрального сезону і від початку служби у театрі нового директора-художнього керівника Максима Голенка — це вже п’ята прем'єра заньківчан під керівництвом нового очільника. Але перша, яку у цьому театрі у «кріслі» директора Максим Голенко як режисер поставив на заньківчанській сцені.

У цій виставі львів'яни знову побачать заслуженого артиста України Юрія Хвостенка, який повернувся працювати до рідного театру. Актор втілиться в образ одного із центральних персонажів — єврея Германа, якому вдалося врятуватися від розстрілу нацистами. Роль його дружини Тамари зіграє талановита актриса (добре відома за роллю Дарини у фільмі «Гніздо горлиці») Римма Зюбіна, яку вперше на заньківчанську сцену запросив саме Максим Голенко.

Напередодні у театрі відбулася пресконференція, у якій взяли участь Максим Голенко, сценографка вистави, головна художниця театру Юлія Заулична, хореограф вистави Олексій Бусько, а також виконавці головних ролей — Юрій Хвостенко та Римма Зюбіна.

— Коли я зрозумів, що маю право розпочати творчу діяльність у Львові, моєю мрією стала постановка вистава «Червона рута» за твором Наталки Ворожбит про Володимира Івасюка, — сказав на пресконференції Максим Голенко. — На жаль, мою мрію довелося трішечки відкласти. І тоді у мене визріла ідея поставити якусь таку цікаву історію, з якою було б не соромно «красиво зайти» у театр. І я таку історію знайшов. Річ у тім, що усі історії, які роблю за останній час, вони про війну. До війни робив постановку про те, що ця війна все ж таки буде. Давав надію глядачу. А у новій виставі «Вороги. Історія любові» йдеться про те, коли ця війна закінчиться (дай Боже, щоб вона закінчилася якомога швидше!), як ми будемо далі жити. І я знайшов такий матеріал. У виставі Іцхака Башевіса Зінґера йдеться про покоління після війни, розрив зв’язків — родинних і не лише, а також про те, що люди почуваються відірваними від своїх домівок. А ще я шукав матеріал, де можна було б показати «смачнющі» ролі - щоб і театральну трупу можна було представити, когось повернути у стіни цього театру, а також показати когось нового. Сподіваюся, мені це вдалося.

Виконавець головної ролі Германа Бродера — заслужений артист України Юрій Хвостенко, який недавно повернувся у «рідний» театр, переконує, що з величезним задоволенням йде на роботу, а коли йде з роботи, то плаче (сміється. — Г.Я.). Насправді актор страшенно скучив за заньківчанською сценою, яку не з власної волі довелося покинути кілька років тому. І ось, нарешті, Юрій Хвостенко на заньківчанській сцені 23 і 24 листопада з’явиться у новій виставі.

— Це не робота, — каже актор. — Це сенс мого життя. Люблю сцену, проживаю кожну свою роль. Але нехай краще про мене розкаже Римма, — і передав мікрофон Зюбіній.

— То я маю про Хвостенка розповісти? Чи про себе? — пожартувала актриса. — Насправді, театр імені Марії Заньковецької - 17 за рахунком, де мені доводилося грати другопланові і головні ролі. Так, у мене були різні партнери, але настільки, наскільки мені комфортно працювати з Юрієм, насправді, неочікувано.

На запитання журналістки «ВЗ», як почувається актриса на заньківчанській сцені серед інших акторів, де зіграє вперше, чи хвилюється, адже попереду два прем'єрні дні, пані Римма відповіла:

— Зізнаюся, страшно дуже, переживаю страшенно. Зрештою, перед кожним виходом на сцену завжди хвилююся. Навіть, якщо граю у виставі не перший раз. Якось подумала: от сиділа б я в архіві, видавала б папірці, і не було б цих хвилювань… А тут треба не відіграти роль, а прожити її.

Бо кожен вихід — як іспит. Але вірю, що все буде добре. Не можу пригадати, коли востаннє у мене була така цікава і така вагома роль. Ми з Максимом Голенком давно мріяли попрацювати разом, і ось така нагода випала. Для мене це дуже відповідально і водночас страшно. Але, окрім акторів, які гарно ставляться одні до одних у колективі, бо без цього аж ніяк не можна прожити на сцені, хочу сказати про усіх працівників сцени. Такий злагоджений колектив зустрічаю вперше. Сцену монтують і розбирають за кілька секунд. Освітлення, мікрофони — усе працює на вищому рівні. Тож лише у такому злагодженому колективі і успіх буде стовідсотковий!