«Ми своїх дітей до праці не заставляємо — вони самі до неї тягнуться…»
Як і кожен відповідальний, турботливий батько, Андрій Кайда, глава багатодітної сім'ї (разом з дружиною Галиною виховують чотирьох синів!), щоранку вирушає зі свого хутірця на роботу — щоб родина його була забезпечена всім необхідним
Праця у нього нелегка: разом із товаришем бурять людям свердловини на воду. Віддається справі сповна, як мовиться, без оглядки. На годинник не поглядає, раз за разом додому не телефонує. Знає, що там у нього надійні тили, тож хвилюватися нема чого. Найпершими помічниками у всьому для цих молодих батьків є їхні нащадки-козаки!
Мене дуже зворушила така, побачена на власні очі, картина. Середній син, 14-річний Віктор, повернувшись зі школи, швиденько поїв, переодягнувся і пішов провідати одиноку бабусю Ганю, яка мешкає від них за кілометр. При зустрічі обняв її, поцілував і відразу запитує: чим вам допомогти? Бабуся відмахується, мовляв, яка там робота, внучку, присядь собі, відпочинь. А Віктор ніби не чує. Іде до сараю, дістає сокиру — і вже за хвилину чути характерний для колення дров звук. А день перед тим онук приходив до бабусі, щоб допомогти зняти з кухні баняк з кормом для домашньої птиці…
Поки на подвір'ї Кайд я розмовляв із господарем, який саме рихтував свій мотоблок, його найстарший син Максим, який в Івано-Франківську вчиться на кухаря, під наглядом мами фарширував щуку. Не байдикували і два найменші сини — двійнята-восьмилітки Михайлик та Андрійко. Робили задані у школі завдання і чекали, поки тато покличе їх подавати потрібні при ремонті ключі. Прийде час — будуть мати і серйозніше заняття…
У цій родині панує культ любові, поваги, праці. Дорослі вирощують на продаж полуницю, часник — їх обробітком разом з мамою-татом займаються і старші діти. Вони також сапають грядки, косять мотокосою траву і бур’яни, завантажують і возять мотоблоком дрова, працюють бензопилою, орють (їхній батько ходив за плугом уже в 11 років!). Старший син пече хліб. Що не кажіть, неабияка підмога батькам!
А ще Максим прислуговує священникові у церкві. Колись це робив їхній дідусь Ярослав. Відтоді, як його не стало, Максим ходить до храму за паламаря…
— Ми з Галею своїх дітей до роботи не силуємо, не примушуємо, не підганяємо криком, — розповідає Андрій Кайда. — Вони самі до неї тягнуться. Бувало, у хаті обговорюємо план дій на завтрашній день, а Максим з Віктором тут же запитують: коли саме, тату, підемо працювати? Аж очі у них загоряються. Наші сини — справжні молодчинки! Коли ввечері збираємося за одним столом, ніколи не забуваємо похвалити їх за допомогу. Вони у нас ростуть хазяйськими, до того ж ощадливими. Забаганок захмарних не мають. По дурницях гроші, які їм даємо, не розпускають: куплять щось потрібне, а решту приносять додому. Разом працюємо — разом і відпочиваємо. Любимо порибалити, піти в ліс по гриби…
