Не треба було пхати носа, куди не просять…

Наша чорно-руда кішка на­родила на горищі хати трьох, зовсім не схожих на себе, бі­ло-сірих кошенят. Крім кольо­ру, вирізнялися вони ще й ве­ликою активністю — так шумно бігали вночі по настилу, що, здавалося, на стриху оселили­ся жеребці…

Кілька днів тому у цій котячій «штаб-квартирі» почувся жаліб­ний писк. Так скиглять кошеня­та, коли хочуть їсти або потра­пили у халепу. Було те й інше.

Одна з допитливих киць звернула увагу на старі, припо­рошені пилюкою, уже не мод­ні абажури, які господар кілька років тому склав у кутку горища. І вирішила дослідити їх зсере­дини. Залізла в абажур, пропха­ла голову в отвір для патрона — а витягнути її з нього не змогла. Абажур став для киці ярмом.

Мама полонянки бігала до­вкола, але допомогти малюко­ві, який потрапив у полон, не змогла.

Ця історія могла закінчити­ся трагічно: затиснутий в аба­журі, голодний котик втрачав сили. Добре, що його волання почув ґазда. Він зрозумів, що на стриху якась надзвичайна ситуація, і поліз туди виріши­ти проблему. Побачене його здивувало і стурбувало. Спро­бував перевернути абажур, в якому застряг пухнастик — без­результатно. Наляканий мур­чик нявчав ще гучніше.

Виходу не було, господар, прикривши «полоненого» рушни­ком, обережно молотком розбив світильник. Визволений з ньо­го кіт стрімголов помчав до своєї мами. Як писав колись Остап Ви­шня — «зачухувати аварію»…

Тварини часто потрапляють у біду. У «Живому куточку» ми писали, як маленький собачка заліз в отвір великої бетонної плити — і визволяти його звідти покликали «надзвичайників». Вони змушені були з допомо­гою «болгарки» розпилювати плиту. Радими були і песик, і його господиня.

А коти найчастіше потрапля­ють у пастку, коли побачать не­обачно залишену господинею банку зі сметаною і пробують вилизати її аж до дна. Так за­хоплюються цим заняттям, що уже не можуть витягнути зі сло­їка застромлену голову. Добре, коли люди вчасно помітять цю оказію…