От і зроби добре жабі… Ці невинні на вигляд істоти можуть спричинити проблеми здоров’ю людей

Гарний літній день. Одна з найважливіших робіт у селі - косовиця. Господар і запроше­ні помічники згортають у вали сіно, кладуть копиці. Глянь: під моїми граблями перекочується, наче великий вареник, жаба. Із гуманних міркувань (щоб на неї не наїхав трактор чи хтось із сі­ножатників не зачепив її вила­ми), беру жабу в руку і несу на край ділянки, ближче до лісу, де їй мало би бути безпечні­ше. А вона, невдячна, візьми та й бризни на мене зі свого тіла якоюсь рідиною…

Сусід Петро, почувши мою розповідь, згадав перекази старших людей і сказав, що піс­ля того, як на когось «попісяє жаба», на руках з‘являться бо­родавки.

Наслідки справді були. Але інші. Наступного ранку я помі­тив, що руки мої вкрилися не­великими водянистими пухир­цями — приблизно такими ж, як трапляється, коли необачно ви­ливаєте на себе окріп чи із гаря­чої пательні на вас бризнули га­рячі краплі олії.

Один із львівських біологів не повірив у розказане мною, мо­тивувавши тим, що отруйних жаб у наших краях не водить­ся. Втім, в Інтернеті ми прочи­тали, що місцеві жаби таки мо­жуть спричинити неприємності людині. Не так давно такий ви­падок був на Тернопільщині. До медиків звернувся дядько, яко­го «окропила» ропуха — внаслі­док цього на тілі у того чоловіка з‘явилися міхурі. Уражені місця лікарі обробили антисептиком — і через кілька днів рани заго­їлися…

Як у тому, так і у моєму ви­падках опіків завдавала своєю рідиною трав‘яна жаба. Зооло­ги кажуть: трав’яні жаби мають піщано-оливковий колір із синім відливом. У такого виду земно­водних отруйна шкіра, вона має залозисті клітини. У разі яко­їсь небезпеки жаба випорскує струмінь зі своїх залоз. У такий спосіб захищає себе від тих, у кому вбачає загрозу. Тож якщо вирішили взяти до рук жабу, пам‘ятайте, чим це може закін­читися. Я про це не знав. І тепер маю «пам‘ятку» на руках. Споді­ваюся, через декілька днів вона зникне…