«Ця постановка присвячена всім, хто загинув на цій новітній війні»

Вистава-містерія «Ісус, Син Бога Живого» за п'єсою Василя Босовича у постановці народного артиста України Федора Стригуна на сцені Львівського театру ім. Марії Заньковецької йшла 27 років — з 1994-го і аж поки її не списали у 2021-му. Хоча вона збирала зали (бо йшла не так часто, лише на великі християнські свята), але звільнивши режисера цієї вистави Федора Стригуна, тодішній директор-художній керівник вирішив, що в репертуарі театру ця вистава не потрібна.

Певною мірою справедливість нарешті відновилася, бо вистава з’явилася у репертуарі іншого театру — Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Прем'єрою вистави «Ісус, Син Бога Живого» 10 вересня цей театр відкрив новий, 93-ій театральний сезон.

Скажу чесно — це, фактично, вистава, яка йшла у Львові 27 років, лише перенесена на тернопільську сцену і зіграна тернопільськими акторами. А іншого і не треба! Бо тема — вічна! У Львові я бачила цю виставу навіть не порахую, скільки разів, усі мізансцени і текст фактично знаю напам’ять, але… Дивилася, наче вперше! І білою заздрістю заздрила тернополянам, які мають тепер таку перлину в репертуарі одного з найповажніших театрів України.

Які відчуття працювати на сцені під керівництвом режисера-легенди Федора Стригуна я запитала у виконавця головної ролі Ісуса Христа — провідного актора Тернопільського драмтеатру Євгена Лаціка.

— Чутки про нову постановку в нашому театрі ходили, — каже пан Євген. — Коли беруть п'єсу, названу іменем персонажа, то, мабуть, кожен актор на себе «приміряє» головну роль. Я не виключення. Але коли мені сказали, що Ісуса, скоріш за все, гратиму я, то не скажу, що це було для мене якесь неймовірне щастя. Була думка: «Боже, як же ж я то маю витримати?». Чесно. По перше, сама тема і сама роль для мене важка, бо я дуже хвилююся. А по-друге, я дуже багато зайнятий в театрі. І я розумію, що ще одна ноша на плечі лягає. Але потім мені всередині якимось таким теплом зазвучало, що подумалося: «Раз Бог дає тобі таку ношу, значить ти можеш її нести і зобов’язаний це робити. Так що зціплюй зуби і працюй».

З Федором Стригуном працюю вже не вперше. Ще коли тільки починав свій акторський шлях, Федір Миколайович ставив у нас виставу «Наталка Полтавка», де я теж був зайнятий. Потім була «Шаріка» — теж в його постановці. «Ісус, Син Бога Живого» — третя. А відчуття при кожній зустрічі таке, наче ми знайомі дуже давно…".

Як це ставити виставу в іншому театрі, яка стільки років йшла на заньківчанській сцені, я запитала у режисера Федора Стригуна.

— Мені зателефонував Олег Мосійчук — головний режисер Тернопільського театру, і Борис Репка — його директор і запросили поставити виставу «Ісус, Син Бога Живого», — каже Федір Стригун. — Поцікавився, чому саме ця вистава? Вони відповіли, що згадали, як були на прем'єрі цієї вистави у Театрі імені Марії Заньковецької, згадали 12 апостолів… «Зараз стільки хлопців гине, — кажуть. — Ми хочемо якийсь такий вечір зробити для родичів військовослужбовців»… Ця постановка присвячена всім, хто загинув на цій новітній війні. Сказав, що подумаю і згадав, як сам дійшов до цієї теми і до того, щоб поставити в Театрі Марії Заньковецької виставу «Ісус, Син Бога Живого». Тоді ще був живий Василь Босович, ми з ним дружили. Він написав п'єси «На одинці з долею», «Олекса Довбуш», «Данило Галицький» і вони йшли в нас з успіхом. Я шукав позитивного героя. Зайшов у книгарню і побачив книжку Гегеля про життя Ісуса Христа. Всі ж ставилися до Ісуса як до легенди. Я прочитав, мене дуже вразила ця історія. І Босович написав п'єсу. Довго він писав, в нього не виходило. А потім пішов до церкви, помолився Матінці Божій і попросив: «Я ні копієчки не візьму, тільки допоможи мені написати цю п'єсу». За тиждень п'єса була написана і мені дуже сподобалася, ми ще її опрацювали. А тепер я приїхав до Тернополя. Правда, ми мали сумнів, чи вистачить акторів, бо п'єса дуже населена персонажами, та й історія дуже населена. Але раптом я збагнув — у мене є головний герой — Ісус Христос — актор Євген Лацік. А якщо він є, то можна спокійно ставити виставу. Тут, у Тернополі, мені було легше працювати, ніж 30 років тому в Театрі імені Марії Заньковецької (прем'єра вистави «Ісус, Син Бога Живого» на заньківчанській сцені відбулася 1994 року. — Л. П.), бо тернополяни відразу пішли за мною, та й досвід цієї постановки я вже мав. Заньківчани були в Тернополі на гастролях 1996 року, зіграли тут 11 разів виставу «Ісус, Син Бога Живого». І зал був переповнений. Вони тоді навіть трохи змінили репертуар, такий був «наплив». Та й колектив мені знайомий, бо то вже десята вистава, яку я тут ставлю. Поставив тут «Суєту», «Житейське море», «Хазяїн», «У неділю рано зілля копала…», «Шаріку», «Гуцулку Ксеню», «Наталку Полтавку»… Але ніщо так не облагороджує працівників театру і всіх, хто має до театру відношення, як ця тема — історія життя Ісуса Христа. Я відчув це ще по Театру Марії Заньковецької тоді, 30 років тому…