Перший дзвоник «На подушках»

Традиційні Першовересневі лінійки останніми роками не проводять. Спочатку завадив ковід, потім — повномасштабна війна росії в Україні. Тож, щоб не створювати небезпечних ситуацій, більшість директорів шкіл відмовилися від повноцінних святкувань, обмежуються уроком-зустріччю, щоб вже наступного дня розпочати новий навчальний рік.

Але у ліцеї імені Івана Пулюя вирішили Першовересень зустріти по-святковому. Звісно, без традиційної лінійки із монотонним вітальним словом. І свято для першачків таки вдалося!

На подвір'ї перед ліцеєм побачила першокласників з іграшками. Хтось тримав ляльку, хтось пригортав ведмедика чи зайчика, хлопчики — машинки і мотоцикли. Як з’ясувалося, свою улюблену іграшку дитина принесла до школи, щоб передати через неї тепло і любов діткам в один з дитячих закладів у Миколаєві.

На сходах, що ведуть до школи, настелили подушок. Коли під звуки маршу перша вчителька заводила свій клас на подвір'я, малеча займала місця на подушках. Свято так і назвали «Першовересень на подушках!».

Після підняття над ліцеєм Національного прапора діти разом з батьками і вчителями заспівали Гімн України.

— Це дуже велике свято, — сказала журналістці «ВЗ» директорка ліцею Ірина Хміль. — І воно має бути для дитини, а не для пафосу. Ми давно відійшли від радянщини. Тут не почуєте наказів директора, нема покладання квітів. Це увага і пошана наших символів — гімн, прапор, який підняли сьогодні і будемо підіймати щотижня. Ліцей відкрив двері для нових учнів, бо саме 1 вересня відбулася посвята у ліцеїсти. Діти сьогодні стартують у свідоме життя. І нехай вони ще не розуміють, що таке школа, але власне від цього старту, коли вони бачать, як їх зустрічають інші учні, як підтримують батьки, з якою усмішкою зустрічає вчитель, залежатиме подальше бажання дитини йти до школи і набиратися знань. Це свято, яке не змусило жодну дитину плакати. Ніхто не сказав: «Я не хочу йти до школи». Сьогодні усе залежить від нас, наскільки ми можемо правильно показати, що дитина робитиме у цьому великому середовищі. Бо ж 1080 учнів — це немало.

— Але я бачила на святі лише 11-класників і першачків…

— Так. Бо кожен клас, кожна паралель мали свою локацію. Бо це, насамперед, питання безпеки. Хтось пішов у Шевченківський гай, хтось мав екскурсію підземеллями Львова…

— З якою метою діти несли іграшки 2 вересня?

— Сьогодні кожна дитина могла прийти на свято в улюбленому вбранні - сукня, штани, костюм… Не було вимоги одягати, до прикладу, лише вишиванку. І кожна дитина несла улюблену іграшку, щоб у своєму класі попрощатися з нею. Кожна дитина повинна була віддати іграшку, які ми передамо в один з дитячих закладів Миколаєва і в академію дитячої творчості.

— Скільки першокласників ліцей прийняв цьогоріч?

— 120. Це чотири класи.

— У ліцеї давно скасовували клас, до прикладу, «А», «Б», «В»… Натомість є клас «Бджілки», «Зірочки», «Горішки»… Щороку вигадуєте нові назви?

— У нас лише початкова школа не має літери, але має ім'я. Це не просто назва, а мотиваційний момент. Що стоїть за словом «Родзинка», за «Капелюшком» чи «Олівчиком»? Усі ці назви інтегруються в освітній процес. Окрім того, ми знімаємо стереотипи до батьків. Зазвичай, батьки думають, якщо дитина в «А» класі, значить, там всі мудрі. Це неправильно. Бо у нас кожна дитина по-своєму мудра. Розуму вона набереться, а мудрість — йде від батьків. Тому, щоб не робити такої різниці, і це правильно, ми молодшій школі даємо ім'я.

Посвята у ліцеїсти тривала не більше 30 хвилин. Свято Першого дзвоника влаштували і для батьків. Кожна мама і тато дали своїй крихітці старт у велике плавання — дзвінок, що сповіщав про початок навчального року, передавали з рук у руки, кожен радів, що саме він «дав перший дзвінок» у ліцеї імені Івана Пулюя.

Першачки з класними керівниками пройшли під найбільшим оберегом українців — вишиваним рушником, який тримали над дитячими головами вчителі.

Справжнє свято Ірина Хміль влаштувала і для бабусь з дідусями. Бо саме їх запросили у класи, де навчатимуться їхні внуки.

«Боже, у мене вже четвертий внук йде до школи, але такої честі не мала раніше, — сказала бабуся першачка пані Євгенія. — Як то добре, що у цьому ліцеї змалку вчать дітей шанувати старше покоління…».