Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Несемо стареньким радість спілкування й відчуття потрібності»

У Львівському геріатричному пансіонаті співали й танцювали польку «з ґудзом»

А після танців – фото на згадку. Фото Ольги БЕЗКОРОВАЙНОЇ
А після танців – фото на згадку. Фото Ольги БЕЗКОРОВАЙНОЇ

Їхня «робота» тепер — самостійно прийти в їдальню або в актовий зал на концерт, якщо хтось з артистів завітає. Для декого подвиг — вийти на вулицю і «намотати» зайве коло. Але вони ще «у строю», всіляко підтримують одне одного, товаришують, сваряться, миряться і навіть… одружуються. Особливий день, коли до них приїжджають гості. І не важливо, чи це професійні колективи, чи аматорські. Аби тільки сірий будень скрасили гарним віршем, задушевною піснею чи запальним танком. Та найголовніше, щоб була можливість поспілкуватися з гостями…

Кілька днів тому справ­жнє свято для мешканців Львівського геріатрично­го пансіонату влаштували тре­нерка з підготовки до перего­ворів і вирішення конфліктів Наталія Кузьма та колектив «Дриґ». Традиційні танці та співи у Львові".

Зізнаюся, коли побачила у соцмережах оголошення про танці у Геріатричному центрі, здивувалася. А чи треба щось подібне проводити у закладі та­кого типу? Забігаючи наперед, скажу: треба. І не просто треба, а дуже треба!

Потрапити на територію Геріа­тричного пансіонату, що у Льво­ві на вулиці Медової Печери, 71, не так просто. На воротах охо­ронець довго розпитував — куди йду і для чого. Потім інший черго­вий записав мої дані у реєстра­ційну книгу, уважно вивчав ре­дакційне посвідчення. І лише тоді показав, у якому керунку клуб, де мене зустріла культорганізатор Оксана Іванців.

Після обіду у фоє почали по­маленьку сходитися мешкан­ці пансіонату. Дехто настороже­но зупинявся у дверях — не знав, чи варто йти. «То ви будете нас вчити танцювати? — запитав у мене старший пан, який спи­рався на ціпок. — Якби ви тільки знали, як я у молоді роки любив танцювати! І вальса, і польку на два боки міг утнути, а тепер от можу тільки дивитися, як хтось витанцьовує»… Але вже за мить пан втратив до мене інтерес, коли почув, що я — не вчитель­ка танців.

— А що, і музик привезуть? — усміхнулася пані Ганна. — У нас тут ще танців ніколи не було. Концерти були — і співали, і вірші розказували, а танців не було.

— Йой, та то треба йти у щось ліпше вбратися, — поправи­ла хустинку інша бабуся. І шви­денько пішла у свою кімнату, щоб, не дай Боже, не запізни­тися.

— Дивуєтеся, для чого ми ви­рішили організувати у Геріа­тричному пансіонаті танці? — пе­репитала мене Наталія Кузьма. — Насамперед для того, щоб привнести у життя людей по­хилого віку радість спілкуван­ня і відчуття потрібності. На мою думку, допомога іншим і старо­винна музика — це те, що ро­бить українців сильними й під­тримує у найважчі часи. Перед тим, як влаштувати тут танці, ми приїжджали, щоб трохи по­співати для них і підняти їм на­стрій. Я ще тоді їм обіцяла, що наступного разу будемо танцю­вати. Вважаю, чим тяжче нам в Україні, тим більше маємо ро­бити хороших справ. Бо від того стаємо сильнішими. Побачила в Інстаграмі «Дриґ». Гарно співа­ють і виконують нескладні тан­ці, тому й подумала, що їхній виступ буде неймовірно емоцій­ним для цих людей, які так по­требують спілкування.

— Але тут багато людей з обмеженими можливостями — хтось з ціпком, хтось з «ходун­ками», на інвалідних візках…

— Побути у тій святковій ат­мосфері корисно навіть тим лю­дям, які на візках. Послухати живу музику у виконанні профе­сійних музикантів, підтупувати ногою — усе це їм дасть багато позитивних емоцій. Але найго­ловніше — відчуття, що вони ко­мусь цікаві і потрібні!

— «Дриґ» — це спільнота тра­диційної музики, — розповіла скрипалька Людмила Збо­ровська. — Хочемо відроди­ти старовинні танці, які колись танцювали в Україні на весіллях і вечорницях. Тепер такі танцю­вальні вечори раз на тиждень проводимо у нижньому залі Те­атру ляльок або у подвір'ї Пер­шого театру. Приємно, що при­ходять не лише люди старшого віку, а й багато молоді. На наших танцях збираємо гроші - вхід­ний квиток є донатом. Собі ми нічого не беремо з цих коштів. У нас багато знайомих захищає Україну, тож намагаємося долу­читися до загальної скарбнички. З перших днів війни ми започат­кували артіль з плетіння маску­вальних сіток, частину зібраних коштів треба було віддавати і на тканину, і на фарби.

І ось артисти у вишиванках з інструментами вийшли до меш­канців пансіонату з весільним маршем. Уже з перших акордів ті почали плескати у такт музи­ці, дехто й справді притупував ногою. А пан В’ячеслав, який втратив одну ногу, на інвалідно­му візку виїхав на середину фоє і так «витанцьовував», що весе­лий тон було задано з перших секунд.

Дівчата з «Дриґу» не лише грають, а й співають українських пісень. А голоси у них — можна заслухатися! Під «Човен хитаєть­ся серед води…» пан В’ячеслав знову виїхав на середину. «Та що ви всі посідали? Танцюй­те!» — підбадьорював він. І Ната­ля Кузьма показала приклад. Ді­вчина вийшла на танцювальний майданчик, і вони разом з паном В’ячеславом видали оригіналь­ний танцювальний номер.

А далі була «полька з ґудзом». Хто мав силу, танцював, інші «підтанцьовували» на своїх міс­цях. Зате співали — усі. Спочатку тихенько, щоб не перекрикувати артистів, а потім вже хто як вмів.

А далі дівчата виконували піс­ні «на замовлення». Яку би піс­ню хотіли усі разом заспівати? І тут звучали «Несе Галя воду», «Підкрутили кучері дівчата», «Розпрягайте, хлопці, коней», «Горіла сосна-палала», «Била мене мати»…

— А «Журавку» можете загра­ти? — запитала одна з жінок.

Артистки переглянулися — ніхто з них не знав цієї пісні. І за­пропонували жінці самій її вико­нати, а вони — підіграють.

Зізнаюся, я цієї пісні також раніше не чула — тужлива, про матір і синів, які захищають рід­ну землю від ворога. У пані Ка­терини з Луганщини, яка зна­йшла тимчасовий прихисток у Геріатричному пансіонаті, — чу­довий голос і музичний слух. Ді­вчата з «Дриґу» записували спів на телефон, бо теж раніше не чули цієї пісні. Тепер «Журавка» поповнить їхній репертуар.

Мешканці пансіонату довго не відпускали артистів. Як малі діти, просили «ну ще одну піс­ню». За ще однією була ще одна, і ще… Цей день, який подарува­ли старшим і самотнім людям Наталія Кузьма й дівчата з «Дри­ґу», зробив їх на часточку щас­ливішими. Бо була можливість поспілкуватися, поспівати і по­танцювати. А головне — відчути, що про них пам’ятають. І якщо не рідним людям, то принаймні волонтерам вони потрібні…

Схожі новини