У Чернівцях нереально заблукати

Квиток на потяг зі Львова обійдеться від 150 гривень (поїзд Одеса — Чернівці), а зі студентським можна і за 50 гривень доїхати. Через 5 годин 25 хвилин ви опинитесь на залізничному вокзалі затишного містечка.

Щоб дістатись до центру міста потрібний тролейбус № 3. Квиток можна придбати готівкою, або ж сканувати QR-код у додатку «Приват24» — 10 гривень стандартний та 5 — студентський.

Вийшли ми на площі Соборній, яка є однією з найбільших та найстаріших у місті. Колись на площі на честь сторіччя правління Австрії на Буковині встановили скульптуру «Австрії». Пам’ятку створив скульптор Карл Пекарі з карарського мармуру, видобутого біля Неаполя. Монумент трохи був схожий на імператрицю Марію-Терезу в образі античної богині. Проте у час румунської окупації Буковини пам’ятник демонтували. Довгий час скульптуру «Австрії» вважали загубленою, але виявилось що не зовсім. Її знайшли випадково у 2003 році під час ремонтних робіт. Скульптура була закопана неподалік ратуші на території колишнього крайового музею — без голови та правої руки.

О 8 годині ранку важко знайти відчинене кафе. Однак, немає нічого не можливого. До речі, горнятко капучино коштуватиме 60 гривень, а сніданок (яйце пашот, салатик і тости) приблизно 200 гривень.

Опісля сніданку ми вирушили до головної і найпопулярнішої пам’ятки Чернівців.

Університет з кольоровою поливаною черепицею

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича був збудований у 1864−1882 роках як резиденція митрополитів Буковини та Далмації. Зайти на територію університету можна лише студентам чи працівникам. Якщо ви бажаєте теж погуляти, тоді можна взяти екскурсію, яка обійдеться у 100 гривень з людини.

Екскурсовод розповіла, що університет збудували за проєктом відомого австрійського архітектора чеського походження Йозефа Главки. На той час йому було всього лише 28 років.

«У Чернівцях спеціально відкрили два цегляні та один черепичний заводи. Кожну цеглину вимірювали і перевіряли на звук, а до будівельного розчину додавали курячі яйця», — ділиться деталями екскурсовод Наталя.

Покрівля корпусів університету викладена кольоровою поливаною черепицею. Це утворює рисунок буковинських народних килимів.

Екскурсовод зазначила, що це наймасштабніше будівництво на Буковині, яке коштувало — 1 мільйон 750 тисяч гульденів

«У той час на ці гроші можна було придбати приблизно 260 тисяч коней», — додала вона.

Ми розглянули університет ззовні, а далі екскурсоводка відчиняє нам двері та запрошує всередину.

Пані Наталя показала нам Мармурову залу, де сьогодні відбуваються конференції та концерти. Донедавна тут писали вступні іспити, а викладачі з балкону мали змогу наглядати аби вступники не списували.

Одна із найгарніших та найбільш збережених — це Червона зала, де засідає Вчена рада. На момент екскурсії там також відбувалось засідання, тому зайти в приміщення не вдалось, але екскурсоводка відхилила двері, щоб ми могли роздивитись залу. За її стінами розташований колишній кабінет митрополита, а сьогодні - це приймальня і кабінет ректора.

Після оглядин цього університету, ми зайшли в церкву Трьох Святителів. Храм побудований у візантійському стилі з елементами еклектики.

Серце Чернівців

Саме так називають Центральну площу міста, яка є головною вже понад 200 років. Головною спорудою ансамблю площі є будівля Чернівецької міської ради або ж її називають Чернівецька ратуша, збудована у стилі пізнього класицизму. Щодня о 12-ій з балкона ратуші лунає мелодія популярної пісні буковинського композитора «Марічка». ЇЇ виконує на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Напроти міської ради розташований пам’ятник Тарасу Шевченку, а позаду нього стела пам’яті воїнів-героїв. Ми підійшли і побачили фотокартки чернівчан, які віддали своє життя за волю України від 2013 року і до сьогодні. Нарахували понад 100 портретів воїнів. Хтось з них міг би бути студентом університету, а хтось стати дідусем і няньчити онуків. Однак, усі вони мали інший шлях і залишаються у пам’яті рідних такими, як були.

Панська вулиця

З Головної площі дорога веде до найгарнішої вулиці міста — Ольги Кобилянської. Спочатку її назвали Молодіївською, пізніше — Панською. Однак, вона справді була Панською, бо бруківку мили кілька разів на день. Існує легенда, що цю вулицю навіть підмітали червоними трояндами.

Вздовж 600 метрів вулиці розташовані старовинні австрійські будинки, які нагадують старий центр Львова. Там також є багато відомих усім львів'янам заклади. «Майже як вдома», — каже подруга.

На вулиці Ольги Кобилянської є кінотеатр, різноманітні ресторани, Господарський суд Чернівецької області, музей-аптека, а також крамнички з буковинськими сувенірами.

Чернівці розташовані на пагорбах, гуляючи містом постійно потрібно то підійматися, то спускатись. Будинки тут дуже різні: тут схожий на Львів, а тут на Одесу. У Чернівцях немає одного суцільного району з новими чи старими будівлями. Вони всі сплелись одне між одним, що виглядає дивно, на перший погляд, але до кінця дня ти звикаєш. У Чернівцях майже нереально заблукати, ми весь день гуляли без карти та знаходили усі місця самотужки.

За весь день ми побачили величезну кількість тролейбусів, іноді здається, що самих місцевих мешканців менше, аніж громадського транспорту. Чернівчани дуже органічно вписуються в місто. Ти йдеш вулицями та розумієш, що вони тут свої й одразу зрозуміло — місцеві. Про нас з подругою так не скажеш, ми ходили блукали вулицями, обглядали будівлі, фотографували. Водночас місцеві йдуть впевнено вони ж точно знають куди їм і за чим.