Замість комп‘ютерних кодів — хрестики

Мар‘яна Кулинич тривалий час працювала у сфері ІТ. Після довгих мітингів та колів (так мовою айтівців називають наради та дзвінки) знайшла заняття для відпочинку: почала вишивати. Спочатку собі вишиванку, сукню, ікону… А далі знайомі та родина почали замовляти й собі вишиті вироби ручної роботи.

⁃ Мене дивує, що ручна вишивка на ринку коштує так само, як машинна… Щоб вишити, наприклад, сорочку мені потрібно до місяця часу, залежно від графіка відключення світла. А машинну вніс у програму — і готовий візерунок, — каже дівчина.

⁃ Коли ти почала вишивати?

⁃ Вишивка — то у нас сімейне. Моя бабця вишивала фантастичні полотна, ікони розміром з картину з галереї чи музею. І для мене ці вишивки дуже цінні. Бабуся вишивала так майстерно, що тильна сторона як на показ, а це ознака якості виробу. Я курсів чи уроків вишивання не проходила, а вишивається мені легко та з задоволенням.

⁃ Що вишила найперше?

⁃ Це напевно ще в дитинстві, серветку чи щось дрібне. В університеті взялась вишивати фото на подарунок подрузі. Одне, друге, третє… А потім зрозуміла, що не маю своєї вишиванки. Сіла, помізкувала над дизайном і візерунком — вишила.

⁃ Як вдалося поєднати роботу і хобі?

⁃ Робота в ІТ — це цікаво та виснажливо водночас. Ти не можеш і не хочеш постійно сидіти за комп‘ютером. Тому дозвілля — подивитись фільм чи серіал — це не зовсім те, що потрібне для відпочинку. А от вишивання — це медитація. Монотонна робота дуже заспокоює, а коли вже бачиш готовий виріб — град позитивних емоцій.

Для мене не проблема у виборі подарунка — вишиваю. Нещодавно завершила сорочку для семирічного похресника. Адаптувала візерунок з сорочки Степана Бандери.

Думаю, це дарунок, який запам‘ятається, і сподіваюсь, перейде з покоління у покоління в родині, як перейшли до мене вишиванки та камізельки моєї бабці. До речі, я хочу відтворити кептарик вже в сучасній тканині і носити його на щодень.