Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Прогулюючись» з Гемінгвеєм, закохалася у Париж

У центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» відкрилася персональна виставка молодої художниці Ірини Дзиндри

Ірина Дзиндра створила артпроєкт «Історії Сени». Фото Тетяни ДАНІЛОВОЇ
Ірина Дзиндра створила артпроєкт «Історії Сени». Фото Тетяни ДАНІЛОВОЇ

Не думала, що намалювати картини, на яких у річці Сені відображається Париж, може людина, яка особисто у столиці Франції ніколи не була. Молода мисткиня Ірина Дзиндра створила артпроєкт «Історії Сени» у «місті, де так багато дерев, день у день помічаєш, як наближається весна, аж поки за одну ніч теплий вітер раптом приносить її на ранок. Іноді холодні зливи змушували її відступати, й тоді здавалось, що вона вже ніколи не прийде, й що ціла пора року випала з життя. Це були єдині, по-справжньому тужливі дні в Парижі, бо вони були неприродні… А втім, у ті дні весна рано чи пізно завжди приходила». Так про Париж писав у своїй книзі «Свято, що завжди з тобою» Ернест Гемінгвей. І завдяки цій книжці Ірина Дзиндра залюбилася у Париж!

— Моя виставка — це артпроєкт, що складається з серії етюдів про Париж, точніше, відображення Парижа у Сені, — розповіла журналістці «ВЗ» Ірина Дзиндра. — У своїх роботах глибоко розмірковую над питаннями філософії часу, плинності і цінності часу. Поштовхом для створення цієї виставки і став твір Гемінгвея «Свято, що завжди з тобою», у яких письменник гостро порушує ці питання — часу і усвідомлення.

За словами художниці, історія написання мемуарів Гемінгвея може здатися дивовижною. У листопаді 1955 року письменник приїхав у Париж, однак через стан здоров’я майже не вставав з ліжка. І доля припіднесла йому подарунок — у підвалах готелю «Ріц», де він зупинявся, знайшли старі валізи з паперами, серед яких були рукописи та щоденники письменника, які він вів, коли ще у молоді роки жив у Парижі. Під впливом спогадів Гемінгвей і написав книгу «Свято, що завжди з тобою». Проте її надрукували лише через три роки після смерті письменника.

— Відверті і чесні описи міжвоєнного Парижа «святом» назвати складно, — каже мисткиня. — Однак, «прогулюючись» з Гемінгвеєм вулицями і набережною Сени, переймаючись тим настроєм та атмосферою, мені прийшло розуміння того, що навколо звучить ода юності. Я хотіла провести паралель з теперішнім часом. Хоча це й не міжвоєнний час, а страшний, моторошний час, показала, що життя, попри війну, триває, художники мусять висловлюватися новими роботами. Бо мистецтво все одно житиме навіть у такий страшний час.

— Як довго працювали над цими роботами?

— Це доволі тривалий проєкт. Я його не зробила ось так нараз. Мабуть, років з десять поверталася до нього і знову відкладала. Це 12 етюдів і 9 картин, які я називаю «портрети Сени». Це відбиток Парижа у Сені. А паралельно писала інші картини. Просто проєкт «Історії Сени» мною особливо виплеканий.

— А скільки робіт ви намалювали у самому Парижі?

— Жодної! Річ у тім, що у Парижі не була жодного разу.

Схожі новини