«Прогулюючись» з Гемінгвеєм, закохалася у Париж

Не думала, що намалювати картини, на яких у річці Сені відображається Париж, може людина, яка особисто у столиці Франції ніколи не була. Молода мисткиня Ірина Дзиндра створила артпроєкт «Історії Сени» у «місті, де так багато дерев, день у день помічаєш, як наближається весна, аж поки за одну ніч теплий вітер раптом приносить її на ранок. Іноді холодні зливи змушували її відступати, й тоді здавалось, що вона вже ніколи не прийде, й що ціла пора року випала з життя. Це були єдині, по-справжньому тужливі дні в Парижі, бо вони були неприродні… А втім, у ті дні весна рано чи пізно завжди приходила». Так про Париж писав у своїй книзі «Свято, що завжди з тобою» Ернест Гемінгвей. І завдяки цій книжці Ірина Дзиндра залюбилася у Париж!

— Моя виставка — це артпроєкт, що складається з серії етюдів про Париж, точніше, відображення Парижа у Сені, — розповіла журналістці «ВЗ» Ірина Дзиндра. — У своїх роботах глибоко розмірковую над питаннями філософії часу, плинності і цінності часу. Поштовхом для створення цієї виставки і став твір Гемінгвея «Свято, що завжди з тобою», у яких письменник гостро порушує ці питання — часу і усвідомлення.

За словами художниці, історія написання мемуарів Гемінгвея може здатися дивовижною. У листопаді 1955 року письменник приїхав у Париж, однак через стан здоров’я майже не вставав з ліжка. І доля припіднесла йому подарунок — у підвалах готелю «Ріц», де він зупинявся, знайшли старі валізи з паперами, серед яких були рукописи та щоденники письменника, які він вів, коли ще у молоді роки жив у Парижі. Під впливом спогадів Гемінгвей і написав книгу «Свято, що завжди з тобою». Проте її надрукували лише через три роки після смерті письменника.

— Відверті і чесні описи міжвоєнного Парижа «святом» назвати складно, — каже мисткиня. — Однак, «прогулюючись» з Гемінгвеєм вулицями і набережною Сени, переймаючись тим настроєм та атмосферою, мені прийшло розуміння того, що навколо звучить ода юності. Я хотіла провести паралель з теперішнім часом. Хоча це й не міжвоєнний час, а страшний, моторошний час, показала, що життя, попри війну, триває, художники мусять висловлюватися новими роботами. Бо мистецтво все одно житиме навіть у такий страшний час.

— Як довго працювали над цими роботами?

— Це доволі тривалий проєкт. Я його не зробила ось так нараз. Мабуть, років з десять поверталася до нього і знову відкладала. Це 12 етюдів і 9 картин, які я називаю «портрети Сени». Це відбиток Парижа у Сені. А паралельно писала інші картини. Просто проєкт «Історії Сени» мною особливо виплеканий.

— А скільки робіт ви намалювали у самому Парижі?

— Жодної! Річ у тім, що у Парижі не була жодного разу.