«Побачити свою книжку у такій достойній компанії вважаю за честь. Наче отримати відзнаку»
Окупаційний режим ЛНР видав перелік «особливо небезпечних книжок», серед яких роман Галини Вдовиченко
Окупаційний режим ЛНР склав перелік літератури «екстремістского характєра, отражающєй ідеологію украінского націоналізма». І видав спеціальну петицію, згідно з якою вилучатимуть книжки з бібліотек на окупованій території. У списку — 365 назв, у тому числі й художньої літератури про події в Україні, зокрема на Донеччині і Луганщині після 2014 року. До цього списку потрапив і роман знаної письменниці Галини Вдовиченко — колишнього заступника редактора Галини Вдовиченко «Маріупольський процес». Як сама письменниця сприйняла таку «новину», журналістка «ВЗ» запитала у Галини Вдовиченко.
— «Маріупольський процес», який вперше був надрукований 2015 року, потрапляв у різні списки, але у «ліквідаційний» — вперше. Побачити свою книжку у такій достойній компанії вважаю за честь. Як наче отримати відзнаку («Маріупольський процес» у 2015 році став переможцем «Гранд-коронації слова» у номінації «романи» — Г.Я.) Звернула увагу на те, що у своєму розпорядженні так зване міністерство «образованія і науки» ЛНР звертає особливу увагу на персональну відповідальність керівників освітніх організацій за виконання наказу. Мабуть, мають підстави наголошувати на безумовній слухняності…
Подібні новини лише додають впевненості у тому, що «все так не буде». Саме тому одні з найперших кроків на деокупованих територіях — це відновлення пошкоджених приміщень і фондів українських бібліотек. Саме бібліотек. Нещодавно Український ПЕН допомагав збирати і відправляти книжки бібліотекам звільненої частини Чернігівщини. Зараз разом із Миколаївською обласною універсальною бібліотекою збирають книжки для деокупованої частини Миколаївщини, де постраждало 68 бібліотек, з них 7 зруйновані повністю. Дуже важливо, щоб вони запрацювали чимшвидше. Потрібні перш за все книжки для дітей, підлітків і дорослих — українською і англійськими мовами. Якщо є можливість — надішліть, будь ласка, книжку-дві… Скільки зможете. На відділення Нової Пошти № 44 в Миколаєві. Отримувачка — Липа Неллі Олексіївна (тел. +380 633 974 498).
Ми повернемо і відновимо наші розграбовані бібліотеки. Ми наповнимо їх книжками і напишемо нові.
Уривок з роману «Маріупольський процес»
«Любий мій, я з тобою зараз. Чуєш? Зліва, де серце.
Тут тепло, тут завжди тепло, навіть коли ти мерзнеш. Тут чути живі поштовхи твоєї гарячої крові. Наче кроки. Наче ти йдеш лунким коридором — тук, тук, тук, тук… Зупинився на мить. Знову — тук, тук, тук, тук… Йди, мій любий, роби своє, не зупиняйся. Я чекатиму. Звідси, від твого серця, пашить жаром на сотні кілометрів, ця енергія повертається до тебе зворотньою хвилею. Багато-багато разів підсилена. Ти відчуваєш це, правда? Бо цієї миті про тебе думають тисячі людей. А я живу з цими думками, лягаю з ними і прокидаюся з ними. Ти постійно у моїх думках, у моєму серці. Чуєш, любий?
Ти — вісь світу. Світ обертається навколо тебе, навколо того місця, де ти зараз є. Ти колись думав, що ти звичайний, ти часто був незадоволений собою, а виявилося, що ти атлант, який тримає небо на своїх плечах. Не усміхайся і не хитай головою — це так. Я знаю це краще за тебе. Не сперечайся зі мною. У цьому — не сперечайся. Бо ти мій герой, мій Мужчина, я щаслива, що ти є. Це щастя — знати, що ти є. Знати, що чоловічий дух — вічний, неупокорений, незламний — живе у тобі, у таких, як ти. Тому мені так затишно бути з тобою завжди — зліва, де серце.
Знаєш, про що мрію? Побачити тебе якнайшвидше. І щоб ти лежав у гарячій воді, у запашній піні, поклавши руки на краї ванни, заплющивши очі, і знав, що все нарешті закінчилося. І тоді б я зайшла до тебе і мила тебе як дитину — спину, живіт, ноги…
А зараз я цілую твої чорні руки, торкаюся пальцями твого потемнілого, обвітреного обличчя, твого присипаного порохом волосся і вдихаю запах просякнутої згарищем шкіри. Я нікуди не йду. Я залишаюся з тобою, мій любий.
Ангела світлого пошли йому, Господи! Почуй мене, збережи цього чоловіка! Поможи йому, Господи, на його праведному шляху!"
«А чому тільки чотири мої романи потрапили до цього списку?»
«Не розумію, чому тільки чотири мої книжки потрапили до цього списку? — іронізує Андрій Кокотюха. — Це означає, що всі інші читати можна, а ті чотири — ні. По-друге, а чому там є „Червоний без лінії фронту“, а нема роману „Червоний“, який я написав про екстремістську для них тематику. „Прощолкали“ вони цей момент… Росія захопила ту частину Луганської області, яка була під українським контролем, і у тих бібліотеках ті книжки, мабуть, були. Це погана ситуація для тих людей, які і досі залишилися там. Бо ті книжки можуть у когось знайти, і людина за це може реально постраждати… Усе це демонструє, як неправильно вчинила нинішня українська влада, що зробила історію необов’язковим предметом для ЗНО. В основному заборонені книжки стосуються історії України — чи це документальні, чи художні… гітлер, сталін і путін самі ставали „істориками“, переписували історію і самі втовкмачували у голови народів свою версію своєї історії, яка їм, диктаторам, була вигідна. Джордж Орвелл про це писав у своєму романі „1984“, коли спочатку в авторитарній державі 100 разів переписували історію — так, як їм вигідно, а потім взялися доводити людям з викривленими мізками, що на руці насправді не 5 пальців, а… 4».
