Вивіз українські книжки, щоб окупанти їх не спалили

Віктор Разживін вже кілька місяців живе у Тернополі. Прибув сюди як вимушений переселенець зі Слов’янська. А коли виїжджав з рідного міста, евакуював 25 тисяч книг українською мовою. Їхав з тяжким серцем, бо у Слов’янську залишилася справа його життя — книгарня, яку відкрив ще 6 років тому. Віктор Миколайович пригадує: у нього було таке відчуття, наче забрали пів серця. Адже вкладав у цей магазин душу. Здавалося, життя закінчується.

Віктор Разживін не лише мав у Слов’янську власну книгарню «Є», він — кандидат з філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Донбаського державного педагогічного університету. Окрім викладання в університеті, Віктор Разживін є членом журі літературного конкурсу «Коронація слова».

Саме через велику любов до літератури Віктор Разживін 2017 року відкрив у Слов’янську першу україномовну книгарню. З часом у нього з’явилися постійні клієнти, на місяць до книгарні приходило до тисячі покупців. А з початком війни людей просто не стало.

— Ми були єдиним магазином книг українською мовою в Донецькій області. На заході України він мав би набагато більші обороти. Але як для російськомовного Слов’янська, книгарня була успішною. Мережа від початку мала завдання — пропагувати українське слово. Якраз тоді почалась «лагідна українізація» — закрилися російськомовні класи для першачків. Батьки брали книги українською, щоб діти могли «вичитатись».

Популярними були ілюстровані видання. Іноземні місії, що працювали у місті, купували на пам’ять книги про Україну англійською.

За словами пана Віктора, на початку вторгнення влада оголосила про вимушену евакуацію населення. А у березні 2022-го було прийнято рішення: книгарню закрити. Через два місяці у місті стало надто «гаряче», і Віктор Миколайович вирішив вивезти книги. Зробив це, аби не дати можливості окупантам спалити українську літературу.

— За 10−12 кілометрів від міста йшли бої, — каже Віктор Миколайович. — Тоді ми й прийняли рішення, що книги треба вивезти. Бо вже була сумна історія з Маріуполем і маріупольською бібліотекою. Тому залишати книги для окупантів я не міг.

Рішення прийняли, але постала проблема з вивезенням книг. Бо знайти вантажний автомобіль для 25 тисяч книг не просто. Врешті, знайшли 20-тонний КамАЗ.

— Нас працювало 11 осіб протягом трьох днів. Акуратно складали книги, навіть підкладали шматочки картону на кутики, щоб шнури не порізали жодної книжки. Щоб такого не повторилося у майбутньому, треба якнайшвидше розвивати українську культуру. Насамперед, треба будувати український культурний простір. А стрижнем цього українського культурного простору повинна бути українська мова. Якщо ми цього не зробимо, тоді постає питання: невже наші солдати воюють за те, щоб по всіх наших містах стояли музеї пушкіна, булгакова?

Віктор Разживін переконаний, що війна скоро закінчиться нашою Перемогою. І він зможе повернутися у рідний Слов’янськ, аби продовжити справу усього свого життя — відродити свою книгарню. А ще мріє будувати у місті новий сучасний український осередок, щоб молодь і старше покоління розуміли, чому важливо знати українську мову і любити Україну.