У ворон свої потаємні комірки…

Під час грибозбирання в осінніх лісах, прогулянок парками, скверами ви, звичайно ж, не могли не помітити сезонних «компаньйонів». Йдеться про птахів з родини воронових (галок, сорок, круків, граків, сойок, горіхівок), які у ці дні активно ведуть власну заготівельну компанію — запасаються на зиму продуктами.

Попри близькість людей, згадані вище пернаті методично займаються своєю роботою: знаходять під деревами опалі плоди і ховають їх у потаємні місця. Цікаво спостерігати за цим видовищем: кілька замашних ударів міцним дзьобом-киркою — і у видовбану ямку лягає чи то горіх, чи то жолудь. Тим же «інструментом» воронова братія загортає їх землею, листям, щоб цю «заначку» не помітили (от наївні створіння!) їхні конкуренти.

Взимку, коли все довкола замете снігом, напівголодні галки-сойки прилітають до своїх саморобних комірок і дістають звідти високоенергетичний корм. Але так буває не завжди. Результатами осінньої праці можуть скористатися злодійкуваті суперники. Втім, здебільшого ворони забувають, куди саме заникали свої харчі, а тому частенько довго і безрезультатно довбають замерзлу землю. Та їхня праця не пропаде марно. Навесні забутий горіх чи жолудь випустять пагони, а згодом стануть новими деревами. І за це треба подякувати нашим птахам-садівникам.

По правді кажучи, ми трохи погрішили проти істини, назвавши ворон склеротичними. Попри свою забудькуватість, вони — доволі кмітливі птахи. Щоб розколоти тверду шкаралупу і при цьому зберегти свої сили, вдаються до випробуваного способу: кидають горіх з висоти на тверду поверхню, здебільшого на асфальтівку. А потім із розбитих половинок вибирають смачну серцевину. Одного разу мені доводилося бачити, як креативна галка клала свій трофей на трамвайні рейки, а сама збоку дочікувалася, коли комунальний електротранспорт виконає її роботу. Трамвай, поскрипуючи колесами, підминав горіха — і птаха квапиться підібрати перемелене зерня…