За океан везла повний саквояж бісеру…

Аби займатися у США улюбленою справою — бісероплетінням

На чужині вироби з бісеру нагадують Наталії Слободян про Україну.
На чужині вироби з бісеру нагадують Наталії Слободян про Україну.

Наталія Слободян (Байдюк) тривалий час досліджувала традиції рідного села, а також займалася бісероплетінням. Не полишила цю справу й після еміграції у США (штат Індіана). За океаном далі виготовляє силянки, ґердани, браслети, великодні яйця…

Під час навчання у Ка­луському училищі культу­ри майбутня майстриня потоваришувала з однокурс­ницею Іриною Базилевич — жителькою міста Городенки. Од­ного разу та показала їй свою силянку, яку отримала у спадок. Ця річ неабияк сподобалася На­талії. До бісеру повернулася згодом. Працюючи у районній газеті «Злагода», писала мате­ріал про місцеву рукодільницю Ірину Кікцьо. Пізніше узяла в неї кілька практичних уроків. Тоді ж придбала жменьку китайських намистин, шовкову нитку, голки і кілька защіпок.

Обшиті бісером писанки нададуть своєрідного шарму великодньому кошику.
Обшиті бісером писанки нададуть своєрідного шарму великодньому кошику.

Надалі не полишала цю спра­ву. Займалася нею, перебуваю­чи на заробітках в Італії. Втор­гованими від своїх виробів грішми віддавала борг за до­рогу до Апеннінського півост­рова. В італійському місті Сан-Анджело, де жила і працювала вісім років, навіть брала участь у великому святковому ярмарку, присвяченому Дню матері.

Згодом намиста Наталїї Бай­дюк помандрували з Італії до Америки, куди переїхала. В од­ній із двох її дорожніх сумок були тільки бісер, нитки, голки, щипці, кліщики, плоскогубці та саморобні верстати для ткан­ня ґерданів. Тож виникли пев­ні проблеми під час митного контролю.

— Що так торохтить у вашій валізі?! — запитали здивовані митники.

— Бісер, — відповіла жінка.

— Повний саквояж бісеру?! — не зрозуміли інспектори і по­просили відкрити поклажу.

Люди, що були поряд у чер­зі, дружно звернули погляди на незвичну мандрівницю. А вона лише журилася, аби той багаж не конфіскували… На щастя, усе завершилося благополучно.

— Та валіза стала моїм най­більшим скарбом за океаном, — зізнається співрозмовниця. — Відкривала її як заспокійливе… Коли ж намистин поменшало, знайшла в Америці спеціальну величезну крамницю, де про­дають товари для ручної робо­ти. Тішуся, бачачи деяких аме­риканців у своїх виробах. Таких небагато, бо часто роздаровую власні речі шанованим людям на згадку.