«Один критик сказав, що книжку треба скоротити вдвічі. Не скоротила— я її переписала»

10 років тому на книжкових полицях з’явився роман молодої письменниці-початківця, що за дуже короткий час став бестселером — «Мелодія кави у тональності кардамону». Економіст за освітою Наталія Гурницька написала чудову історію кохання простої дівчини Анни та шляхтича Адама. Роман став настільки популярним не лише серед «сердобольної» жіночої публіки, а й серед чоловіків. І вже через п’ять років після його виходу Наталія Гурницька втілила свою другу найзаповітнішу мрію — у Львові, Жовкві та прилеглих регіонах розпочалися зйомки її «Кави…».

А знімали стрічку, точніше, еротичні сцени біля каміна, та вальс, у якому кружляли закохані Анна та Адам, у Львівському будинку вчених. Власне до 10-річного ювілею виходу «Мелодії кави з тональності кардамону» керівник туристичної фірми SV TRAVEL Світлана Мерзлова організувала зустріч шанувальниць творчості Наталії Гурницької з письменницею під назвою «Шляхетні посиденьки». Чому «шляхетні»? Бо, як відомо, у будинок, де знімали фільм про життя шляхти, у джинсах не приходять. Тому й умовою зустрічі був дрес-код — пані у сукнях і капелюшках.

— Так люблю «жіночі» книжки, — розповіла Наталія Гурницька, — щоб брали за душу. Розумію, що мої романи читають і чоловіки. Але коли я писала, то писала для жінок. У нас таке життя — і побут, і робота, жінка до кінця дня така замучена, тож хочеться поринути в інший світ — романтичний, де тебе кохають, де ти — центр Всесвіту. Щоб це гарне кохання надихало на те, щоб ми у своєму реальному житті також отримували позитив, світло, чудовий настрій. А нам зараз так цього бракує. У мене було навіть так, що я перестала писати. Взагалі. Думала, та кому воно зараз потрібно, у час війни? Але отримую листи, у яких дівчата пишуть, що бодай на чотири дні «поринули в інший світ». А ще мене здивувало дуже: хлопці з передової розповідали, що взяли мою книжку і бодай кілька днів жили в іншому світі. Один з хлопців навіть надіслав мені фото, на якому моя книжка, автомат і тільняшка.

— Книжка від фільму трохи відрізняється…

— Так, звісно. От ми зустрілися з Оленою Лавренюк (виконавиця головної ролі у «Каві з кардамоном». - Г.Я.), і кажемо одна одній, що і книжка, і фільм, ніби існують разом, але й взаємодоповнюють одне одного. Бо те, що є у книжці, неможливо передати на екрані. У кіно має бути екшен, а у книжці можна описати емоції жінки, переживання. А знаєте, моя книжка колись була вдвічі більшою — приблизно на 200 сторінок. Один літературний критик мені сказав, що цього ніхто не буде читати. Треба скоротити. І я так засмутилася. Як же ж це себе коротити? Цілий рік я над цим працювала. Але я її не скоротила, а переписала.

— Але ж можна було поділити на кілька томів?

— Та хто б мені дозволив? Я ж була дебютанткою! Коліжанки мені тоді казали: «Та що ти стільки пишеш?». А писала я її у нереальних умовах, тепер сама собі дивуюся. Я писала, коли народилася моя дитина, чоловік у той час поламав ногу (малій було 4,5 місяці), і моя мама лежала у лікарні з онкологією. Сидячи у лікарні біля маминого ліжка, я писала. Навалилися такі події, що я раптом зрозуміла: якщо зараз не сяду і не зроблю, то ніколи цього не зроблю. Боялася, що потім не напишу. Так, я спала дві-три години на дві-три доби. Але ця книжка, можливо, мені допомогла вижити.

— Книжку завжди було важко видати…

— Це правда. Спочатку чоловік мені вирішив подарувати на ювілей — 500 примірників. І людям моя книжка, як кажуть, зайшла. Далі дала у видавництво, де надрукували великим шрифтом. А одного разу моя книжка потрапила до рук Олени Лавренюк. І вона себе «побачила» у майбутньому фільмі у головній ролі. Оскільки у Львові все починається з кави, ми з Оленою зустрілися на каві. Ми обидві горіли цією історією. І наш «вогонь» таки запалав…

Ми ще довго спілкувалися з письменницею, оглянули шляхетні зали Будинку вчених (екскурсію провів Артем Бондар) і, звісно, насолоджувалися ароматом кави з кардамоном.

P. S. Інтерв'ю з Наталією Гурницькою — читайте у наступному тижневику «ВЗ».