«Горицвітові» у Франції аплодували стоячи

Самодіяльним колективом, якому першому пощастило виступити на сцені штаб-квартири ЮНЕСКО у Парижі, став Народний ансамбль танцю «Горицвіт» імені Зенона Колобича Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Культуру українського тан­цю «Горицвіт» представив на такій поважній сцені пе­ред тисячами глядачів. Коли за­звучав Гімн України, увесь зал підвівся. Замайоріли синьо-жовті прапори… А загалом під час гастролей Францією «Го­рицвіт» виступив 15 разів. Про це журналістці «ВЗ» розпові­ла керівник ансамблю танцю Марія Колобич.

— «Горицвіт» понад 40 років представляє українську культуру за кордоном та в Україні, — каже Марія Колобич. — Виїзд на фес­тиваль до Франції було запла­новано ще на 2020 рік. Але че­рез пандемію усе зупинилося… Але ми все ж вірили, що висту­пимо в штаб-квартирі ЮНЕСКО, яка є партнером Міжнародної організації фольклору CIOFF. (Фестиваль «Етновир» також відбувається під егідою CIOFF. — Г. Я.). У січні - на початку люто­го ми проговорювали, як відбу­ватиметься фестиваль, але, на жаль, наші плани перекреслила війна. Культурні заходи відійшли на другий план.

— Але згодом стало зрозу­міло, що культура — як інший фронт, на якому також треба працювати…

— Спочатку почали допома­гати нашим воїнам тут, у Льво­ві. Збирали гуманітарну допо­могу, найменші діти (в ансамблі танцюють дітки від 4-х років. — Г. Я.) робили малюнки, пекли печиво, паски, які ми надсила­ли на фронт. Каремати, на яких розминалися діти, також поїха­ли до наших захисників. Творча майстерня «Світлячок», яка до війни шила костюми, «переква­ліфікувалася» на пошиття апте­чок військовим.

— Але потім ви все-таки відновили репетиції?

— Так. Хотіли показати, що культура — важливий крок у цій ві­йні. А ще перед фестивалем ми і польська сторона подавали від­повідні документи, щоб виключи­ти росію зі списку Всесвітньої ор­ганізації фольклору CIOFF (а це понад 350 фестивалів на усіх кон­тинентах). І до нас прислухалися — CIOFF виключив рф зі списку. Ми готувалися і поїхали з колек­тивом до Франції, бо затанцюва­ти гопак і виконати Гімн України на сцені ЮНЕСКО — це був по­тужний меседж від культурного фронту України у час війни. Ще й мали можливість зібрати кошти для наших захисників.

— Скільки вдалося зібрати?

— Кошти дозбируються досі. На сьогодні маємо півтори тися­чі євро. Але, знаю, буде значно більше. А ще нам передали ме­дикаменти для військових, які є у шпиталі.

— Знаю, що довелося від­мінити виступ, коли почули про трагедію у Вінниці?

— Коли прочитали у нови­нах, не знали, що маємо роби­ти. Адже всім колективам дава­ли на виступ по 10−15 хвилин, а «Горицвіту» дали цілу годину. Кажу своїм танцюристам: «Від­чуваю серцем, що ви не змо­жете танцювати». А вони ка­жуть, що хотіли мені те саме запропонувати… За дві годи­ни, що залишилися до концер­ту, я почала думати, як маю змі­нити наш виступ. Маємо такий танець «Ми з України», який ми на ходу «переінакшували». Вирішили, що оркестр вико­нуватиме «Мелодію ля мінор» Мирослава Скорика. Ми по­винні були розповісти гляда­чам, що гинуть невинні люди, що росія — агресор, яка не про­сто напала на Україну, а вби­ває маленьких дітей, жінок… Знайшли людину, яка фран­цузькою мала розповісти гля­дачам, яке вбивство трапилося у Вінниці. Кажу: «Мені потріб­ні сирени, звуки вибухів, сна­рядів…». А хлопці з оркестру відповіли, що все зроблять му­зичними інструментами. За дві години ми «переписали» наш виступ.