«Маємо свою естетику, ми боремося і переборемо, а вороги всі підуть «за кораблем»

У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну більшість з нас не знали і не розуміли – як поводитися, як жити далі, що робити, куди бігти… У головах – суцільний хаос, натомість тверда віра у нашу перемогу. Саме такими настроями «вибухнув» новою виставкою «Хаос та естетика», що відкрилася у галереї «Зелена канапа», відомий живописець Ігор Колісник.

- Війна триває понад вісім років, однак повномасштабне вторгнення вибило усіх нас ментально і психологічно, і фінансово зі звичного ритму життя, - сказав журналістці «ВЗ» Ігор Колісник. – На жаль, багато хто втратив житло, хтось – здоров’я і навіть життя. Втрачається все! У перший місяць війни я, як і більшість львів’ян, потужно волонтерив. Не міг спокійно спати і творити. Руки і мозок відмовлялися сприймати ті жахливі реалії, якими палала і гриміла наша земля. Треба було протриматися день – фури приїжджають, їх треба розвантажити, потім завантажити в інший транспорт і відправити у місце призначення. Просили у Всевишнього сил вистояти ще день, а потім ще один.

- А потім…

- Потім треба було навчитися жити у стані війни. І творити. Почав робити політичні плакати. Побачив три виставки на тематику війни. Там було трохи інше трактування – люди, відірвані руки, зруйновані будинки, драма… Я ж хотів цього уникнути і створити свій образ, своє бачення війни. Оскільки у творчості займаюся хаосом, у мене з’явилася ідея створення путінського антихаосу. Він хоче знищити нас ментально і фізично, перевернути нам мозок, щоб ми тремтіли від страху. Але не розуміє, які ми одностайні у боротьбі за волю і незалежність. Якось до мене у майстерню прийшла Зоріана Мірус (куратор мистецьких проєктів. – Г.Я.), і підказала кілька ідей. Тому вважаю її співавтором своєї нової виставки. Звісно, Зоріана не малювала, але ідея подачі війни – не прямо показувати страждання, а через моє сприйняття образу – хаосу, що внесений у цю війну.

- От, бачу, на картині прапор України, наче перевернутий…

- Саме так. Це як силует, що розсипався від бомби, хаос, але світлі кольори свідчать: ми не плачемо, хоча й пригнічені, бо твердо віримо у нашу перемогу. Ми маємо свою естетику, ми боремося, ми переборемо, а вороги всі підуть «за кораблем».

- Як довго працювали над цією виставкою і скільки робіт тут представлено?

- У «Зеленій канапі» не помістилися усі полотна. Мабуть, понад десять ще залишилися у майстерні. Працював над новою виставкою півтора місяця, але і далі продовжую писати на цю тему.

До нашої з паном Ігорем розмови долучилася куратор мистецьких проєктів Зоріана Мірус.

– Творчість Ігоря Колісника – впізнавана не лише в Україні, а й на інших континентах. До прикладу, в Австралії є група інженерів-конструкторів - шанувальників творчості Ігоря Колісника, - каже пані Зоріана. – Їхній завод подарував Україні австралійські транспортери «Бушмастери», на яких написано: «United with Ukraine», намальовано прапор України і символ – летючого кенгуру. У час війни їх цікавило, як художник передає той біль, якого зазнали українці. Колишній львів’янин, головний інженер-конструктор цього заводу Ігор Чепіков, який давно живе в Австралії, захоплений творчістю Колісника і популяризує її серед своїх колег. Про творчість Ігоря каже: «Це емоційна хвиля. Удар. Ти бачиш вираження, яке схвильовує, той момент дуже чутливий. Техніка комбінується у кольорові гами. Творчість Ігоря Колісника надзвичайно впізнавана».