Брати до рук потомство дичини не варто...

Часто доводиться чути історії про приручених малят із дикої природи. І бачити фото-відео із одомашненим вовком, лисичкою, козулею і навіть кабаном. У цих начебто позитивних фактах є інший бік медалі, “не парадний”. Представники вільного світу у неволі, хоч і перебувають на повному забезпеченні, зазвичай почуваються нещасливими...

Цей закон буття фауни добре знають лісники Ми­хайло і Микола (прізвищ, на їхнє прохання, не вказуємо), тому під час недавньої зустрічі з нею діяли відповідно.

Минулого тижня, коли згадані лісники робили об’їзд своїх тери­торій, мимоволі стали свідками звичної для весняної пори карти­ни. За кілька метрів перед ними з високої трави вистрибнула і по­мчала у гущавину потривоже­на людськими кроками козуля. А з того місця, де була її лежанка, почувся писк – то подавало по­зивні недавно народжене, ще зо­всім кволе дитинча. Ще не було сил стояти-бігти, тож згорнуло­ся у клубок і тоненькими звуками кликало на поміч маму...

Лісники не стали брати до рук козуленятко, навіть не ду­мали взяти його зі собою на до­машнє виховання (хоча дехто так з благих намірів зробив би). Якби надумали погладити його, на маленькому тільці зберігся б чужий запах – і козуля-мама не прийняла б його, могла відрек­тися. Таке, з розповідей старо­жилів, траплялося уже не раз.

Михайло і Микола біля дико­го козенятка не затримувалися. Тихенько, без шуму, відійшли убік метрів на сто і причаїлися за товстими стовбурами дерев – почали спостерігати за роз­витком подій. А вони були про­гнозованими: козуля, скануючи вухами і ніздрями звуки та за­пахи, повернулася на старе міс­це. Знайшла свою згубу і приля­гла біля неї. Судячи з того, що з трави ледь долинав уже не три­вожний, а радісний писк, мама зраділа цій зустрічі і почала своє дитинча годувати.

Знавці лісового життя ска­жуть вам: самки з дикого світу – дуже вірні матері. Піклуються про своє потомство як про най­більший скарб. І не треба їм у цьому святому обов’язку зава­жати. Інша річ – коли йдеться про покалічених звірят: без до­помоги людини їм не вижити.