Два рідні брати з одної хати стали по різні боки війни

Материнська сповідь цієї жінки з Волині чіпляє за живе. Ольга виховала трьох синів-соколів і вірила, що вони стануть її гордістю. Тепер гірко плаче і кається, що не кожному змогла передати справжню любов до батьківської землі. Бо її діти опинилися по різні боки війни: один син Україну захищає, а інший – плюндрує й вбиває.

Їздила на присягу народу росії

– Якби можна було такі крила купити, щоб до нього долетіти, я б була там, – ридає мати, розповідаючи про свого сина Дмитра, який став на бік окупантів.

Ольга згадує, як він важко в дитинстві переживав смерть батька. А потім затявся собі, що стане військовим. Аби потішити внука, бабуся пообіцяла хлопчикові з пенсії платити за навчання, як він поступить. Та й вона померла передчасно. Дмитро був у страшному відчаї, що руйнується мрія його життя. Але взяти племінника під свою опіку погодилася мамина сестра, яка вже тоді жила в росії.

– Вона кликала: «Приїдь, тут школу закінчиш, поступиш, я все оплачу». І Діма недовго думав. Я білети купила, в Бресті на поїзд посадила, і за три дні сестра його зустріла в себе, – згадує жінка.

Й справді, закінчивши школу, хлопець у 2013-му вступив до військового училища. Навчався в Омську, й дуже цим гордився. Мама теж тішилася за сина, що він досяг свого. Не бентежило тоді її серця те, що дитина дала присягу на вірність народу росії. На світлинах з випускного, зроблених у 2017-му, вона виглядає дуже щасливою. Хоч тоді вже четвертий рік росія воювала з Україною.

– Та я в політиці нічого не розумію, – пробує виправдовуватися Ольга. – Діма в Цхінвалі служив, в Осетії – його туди направили. Потім – у Владикавказі. Далі став по відрядженнях в Крим їздити. Я думала, він ходить десь по росії. Що Діма на українській землі, не могла цього навіть уявити.

Після 24 лютого Ольга дзвонила синові, як і раніше. Але розмовляли про все, тільки не про війну. Жінка каже, що боялася дитині своїй «навредити», бо ж телефон могли прослуховувати. Так і не спитала, де син, з ким воює. А потім дізналася: Дмитро нещодавно був у Харкові та Запоріжжі, а зараз з військами рф на херсонському напрямку. У душі все похололо. Бо ж там, як захисник України, воює інший її син – Петро.
– Що вони будуть робити, як зустрінуться? – плаче мати.

Жінка підсвідомо боїться, що в одного з синів рука підійметься на брата.

Хтось матір шкодує, а хтось проклинає

Їй постійно спадають на згадку слова, почуті від Дмитра після присяги: «Хай відправлять мене подалі від України. Я не хочу, щоб заставили йти зі зброєю на Андрія, на Петю, на вас». Тішилась, знаючи, що він справді далеко. Але нещодавно Ольга отримала інформацію, що цей її син разом з іншими окупантами плюндрує українську землю. Він є заступником командира роти однієї з бригад спеціального призначення збройних сил рф. Лише тоді опам’яталася…

Пробувала набрати Дмитра, щоб переконати його якнайшвидше здатися нашим військовим. Але його телефон вже не відповідав.

– Дорогий сину, вернися в рідну Україну. Ти знаєш, які в нас гарні землі, які працьовиті та мирні люди. Ти знаєш, що тут твоя рідна стежина, хатина. Тут поховані твої тато й бабусі, які так тебе любили. Тут я. Благаю тебе, склади зброю. Ми тебе чекаємо, – записала у відеозверненні Ольга.

А ще вона звернулася до інших українських матерів, сини яких служать в росії, щоб жінки кликали своїх дітей додому. Під її повідомленням сьогодні можна прочитати безліч коментарів. Хтось шкодує материнське серце, що воно змушене пройти через таке випробування ганьбою, болем та сльозами.

Але більшість українців у своїх висловлюваннях дуже категоричні:

• «Жінко, як ти виховала сина, які пісні йому співала, що в такий час благословила його поступити до ворожого війська?»,
• «Боїшся, що брати зустрінуться в бою? А не боїшся, що він був у Бучі, в Маріуполі?»,
• «Мама сама відпустила сина, щоб став яничаром…»

А хтось відверто сипле прокльонами, бо переконаний: немає прощення зрадникам.

Читайте також: «Тримайтесь!»