«Можемо нагодувати 6 тисяч людей на день!»

Турецька кухня «на колесах» працює у різних районах міста Лева

У Львові, біля Шевченківської адміністрації, безкоштовно годують переселенців турецькі волонтери. Журналістка «ВЗ» побувала на місці події, і навіть скоштувала поживного турецького супу з сочевицею. Було смачно!

На площі стоїть величезна машина. Всередині – кухонне приладдя. Така собі кухня «на колесах». Машина гуде, очевидно, працює електрогенератор. Людей навколо зібралося доволі багато…\

Кухарі накладають людям їжу – суп та рис з овочами. Я, тим часом, спілкуюся з Фідан Ташдемір. Вона родом з Азербайджану. За освітою фельдшер. У неї на шиї синьо-жовтий шалик…

- Ми з турецького МНС. Надаємо гуманітарну допомогу людям, які потерпають від війни, - каже Фідан. - Можемо нагодувати 6 тисяч людей на день! Раніше працювали на Сихові. Там нагодували близько 2 тисяч переселенців! Буде така потреба, поїдемо в інший район міста. Меню щодня змінюємо. Готуємо картоплю, гречку… Обов’язково перші страви, щоб люди могли зігрітися. Ось ця велика каструля, яка стоїть у машині, розрахована на 100 літрів! Іноді бабусі просять налити супу зі собою у баночку. Нікому не відмовляємо.

- У вас крута машина, - кажу.

- На цій машині можемо виїжджати у будь-які міста у разі надзвичайних ситуацій. Наприклад, коли трапляються землетруси.

- Вам не лячно їхати в країну, у якій війна?

- Це наша місія. Ми їдемо туди, де людям потрібна допомога. Ми були у Бангладеш, Сирії, Азербайджані…

- До цієї поїздки ви щось знали про Україну?

- Від своїх турецьких друзів я дізналася, що Львів дуже гарне місто. Так і є (усміхається.- Авт.). Люди привітні. Ми даємо їсти, вони дякують. Нам дуже приємно.

… Бачу молоду жінку, яка їсть за невеличким столиком просто неба. Знайомлюся. Юлія з Харкова.

- Я – викладач французької мови, кандидат філологічних наук. Ось зараз прийшла сюди поїсти… (Юлія почувається трохи спантеличено. – Авт.). Утім життя продовжується. Була на співбесіді. Якщо пощастить, знайду роботу. Головне, що батьки виїхали з Сєвєродонецька!
Юлія розповіла, що виїхала з родиною з Харкова на третій день війни, коли уже відбувалися бойові дії. У перші дні ховалися у метро.
- Ми дізналися про евакуаційний потяг, - каже переселенка. - Виїжджали разом з арабськими студентами (їх було у потязі 95 %). Нам лише сказали, що потяг курсує на захід України, і все. Так, опинилися у Львові. Я, чоловік і наш 5-річний син. Ми зі собою мали лише два рюкзаки і паспорти.

На сторінці у Фейсбуці «Прихисток» знайшли на два дні безкоштовну квартиру, недалеко за містом. Нас прихистив хлопець зі Львова. Зараз ми вже орендуємо у Львові житло (Юлія каже, що оренда у новобудові є недешевою. – Авт.). У мене є знайомі у Франції, які можуть мене прихистити до червня, але я не хочу туди їхати. Тут уся моя родина! Зараз у мене таке відчуття, що це страшний сон, який має закінчитися, - веде далі Юлія. - Коли почалась війна, мою машину у Харкові позичив один чувак. Сказав, що допомагає людям, розвозить інсулін. Я йому повірила. А він, негідник, вкрав машину і поїхав в росію. На цій машині з Харкова мала виїжджати моя кума з дитиною та її батьки.

Мою увагу привертає блондинка, яка розмовляє з кухарями турецькою мовою. Вікторія з Дніпропетровщини, має турецькі корені. П’ять років жила у Стамбулі, де й вивчила турецьку мову. Але повернулася до України. Коли почалася війна, утекла до Львова.

- Смачна турецька їжа? – запитую. Вона якраз смакує рисом з овочами.

- Їхній рис схожий на плов. Вони стараються! Ми побачили інформацію про те, що волонтери з Туреччини пригощають стравами у групі «Допомога. Львів». Вирішили прийти, подивитися.

Пані Вікторія, попри жахіття війни, не падає духом! На Дніпропетровщині раніше мала невеличкий бізнес – торгувала подушками, ковдрами, постіллю, халатами. Тепер мріє про тимчасову роботу у Львові.

- Ми у захваті від міста, - каже Вікторія. – Люди привітні. Це приємно. Дякуємо за їжу, яку нам дають! Було боляче все залишати, і їхати в інше місто. Але я спілкувалася з людьми, які реально пережили біду. Які утікали під кулями, в одній сорочці… Я вам скажу: не дай Боже, таке пережити. Це страшно. У мене сльози лилися рікою…

Читайте також: «Наш фірмовий пиріг – цибулевий!»

Схожі новини