Після тижня в укритті дітки з Харкова "закрилися"...

До польського готелика, де я зараз тимчасово перебуваю, приїхали харків'яни, полтавці, краматорці, кияни... Також тут проживають водії вантажних тірів. Їм не приходить заміна з України (бо нашим чоловікам заборонено перетин кордону), тож водії відсипаються і знову вирушають у дорогу.

Зустрічаємося на кухні

Усі тутешні українські гості - жінки з дітьми. Нічліги просто неба та в неутеплених укриттях далися взнаки... Є хворі дітки, зокрема, з хронічними захворюваннями - діабетом, астмою, алергією. Усім нашим діткам тут надають медичну допомогу.

Зустрічаємося усі на кухні, де готуємо сніданки, обіди, вечері. П'ємо каву-чай і встигаємо перекинутися парою слів, підтримати одне одного. Це для нас зараз найдієвіша психологічна допомога. Адже коли виговоришся, стає легше.

Із Полтави до Польщі їхала... три доби

Жінка з Краматорська на Донеччині розповіла, що з початку російського вторгнення її місто обстрілювали двічі. Але вона знає, як було 2014 року, тож не стала зволікати - виїхала з трьома діточками. Сьогодні мала розмову з подругою, яка залишилася в Краматорську з літніми батьками. І довідалася, що розпочався черговий обстріл міста... Дякує Богові, що встигла вивезти діточок.

Жінка з Полтави також виїжджала з дитинкою. Вважала, що залишатися небезпечно, адже від Полтави до Харкова - лише година їзди. Поруч і Суми. Наражати себе й дитину на небезпеку жінка не хотіла. До Польщі їхала... три доби. Дуже довго чекала на поїзд до Польщі у Львові. Ледве втиснулася в нього. Приїхали у наш готель украй вимучені.

Учора приїхали харків'яни. Кажуть, з укриття не вилізали тиждень. Сподівалися на краще. Але коли в районі укриття було зруйновано кілька будинків, зрозуміли, що треба вибиратися, бо є реальний шанс загинути…

Дорога до Польщі була нелегкою, але їм удалося. Дорослі у цій родині - вимучені й згорьовані, але контактні, а ось дітки мовчать - від стресу "закрилися". Психологам доведеться докласти багато зусиль, щоб розговорити цю малечу…

Із Києва приїхали дві родини, які 2014-го втекли з Луганська. А от тепер довелося і з Києва втікати... Заселилися на пару діб, щоб перепочити, і планують їхати далі на захід.

Поки одні готують їсти, інші приглядають за дітками

Тут немає чужих. Усі - як одна родина. Поки одні готують їсти, інші приглядають за дітками. Як треба, то можна постригтися або зробити масаж, бо серед біженців є перукарі й масажисти.

Поруч із готеликом є крамниця. Можна придбати усе необхідне: мило, шампунь, продукти, засоби гігієни тощо.

Велику допомогу надають волонтери. Щодня привозять соки, водичку, яйця, консерви, муку, цукор, печиво, чаї, каву, молоко, дитяче харчування. Зокрема, у неділю привезли три пляцки, шоколадки, цукерки, яблука, ківі, банани, апельсини, мандарини... Наша дітвора усім цим ласує.

Усі тут сподіваються на швидке завершення цієї війни. А от повертатися додому хочуть не всі…

Читайте також: Виїжджати з рідного міста не планувала...