Передплата 2024 ВЗ

«Фемінітиви починають «звучати» і не різати вухо тоді, коли їх вживають»

Фемінітиви в українській мові: бути чи не бути?

Суспільство сповідує ідеологію подвійних стандартів. Так, наприклад, які емоції та думки виникають у людей, коли вони чують щось на кшталт вчителька, прибиральниця, учениця, письменниця або стюардеса? Начебто ніякі, слова, як слова. Однак чомусь конструкції, на зразок членкиня, мисткиня, президентка, фотографиня, режисерка та експертка викликають ажіотаж та хвилю масових обговорень. Значна частина людей абсолютно не сприймає назв професій, що вказують на приналежність особи до жіночого роду і взагалі відкидають допустимість їхнього існування. То ж чи існують фемінітиви в українській мові, як їх утворювати, чому слід їх вживати та що роботи якщо “не звучить”?

Фемінітиви таки існують в нашій мові, чи це жіноча забаганка?

Насправді не потрібно мати філологічну освіту, щоб зрозуміти, що фемінітиви в українській мові існували ще з часів давніх часів, наприклад, одним із таких слів є — княгиня. У першому церковнослов’янському словнику «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596 р.) також вживаються фемінітиви, а в скарзі 1619 р. зазначається, що у волинському монастирі віднайшли утікачку «гафтарку Огапку».

Якщо кілька століть тому в нашій мові використовувались фемінітиви, то чому зараз вони виглядають дивним нововведенням? Звісно українська мова, як і будь-яка інша, має здатність змінюватись, проте не завжди ці зміни стосуються наших бажань. Значна кількість науковців, наприклад Іван Огієнко та Михайло Гінзбург, стверджують, що гендерні мовні особливості були витіснені з української мови у 30-х рр. ХХ ст. під впливом російської, однак поступово почали відновлюватися з 1991 року.

Як утворювати фемінітиви?

Відповідно до нових правил іменники на позначення осіб жіночої статі утворюємо від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів -к-, -иц-, -ин-, -ес- та інших.
Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ (авторка, дизайнерка).
Суфікс -иц- приєднуємо насамперед до основ на -ник (верстальник- верстальниця) та -ень (учень-учениця).
Суфікс -ин- сполучаємо з основами на -ець (кравець-кравчиня, плавець-плавчиня) та на приголосний (майстер-майстриня, філолог-філологиня).
Суфікс -ес- рідковживаний, зустрічається у небагатьох лексичних одиницях, які варто запам’ятати: дияконеса, патронеса, поетеса тощо.

Як бачимо, в українській мові достатньо суфіксів для утворення фемінітивів, проте деякі правила є розмитими, що ускладнює їх вживання. Наприклад, досі зустрічаються паралельні варіанти на кшталт фотографка-фотографиня. Гадаю чіткіше розуміння дасть подальша фіксація фемінітивів у словниках та їхнє використання в різних сферах, яке з часом укорінить мовну традицію.

Чому слід вживати фемінітиви?

Кандидатка філологічних наук Дацишин Христина каже, що окрім «гендерної чутливості мови» є інші аргументи, чому їх варто використовувати.

“Насамперед тому, що в українській мові фемінітиви існували здавна. Вони є в словнику Грінченка, а це початок ХХ століття, близько 700 таких слів фіксує «Словник української мови» в 11 томах, а це 70-80рр ХХ століття, і, до речі, переважно без будь-яких стилістичних позначок. І ми використовували такі слова, більшість навіть не задумувалась, що їх треба називати словом «фемінітиви», вони були в цьому словнику: спортсменка, журналістка, вчителька, майстриня, аспірантка, кравчиня. Тобто ці моделі існували, і це означає, що за ними абсолютно логічно можемо утворювати нові слова. Ще один аргумент, можна його назвати мовно-політичним - використання іменників жіночого роду на позначення професій і посад є однією з суттєвих відмінностей української мови від російської, де таких слів значно менше. І тут можемо наголосити на тому, що українська мова здавна виявляла повагу до жінки, про яку так голосно говорять саме тепер”, — зазначає мовознавиця.

Також вона додає: “Ще один аргумент – суто мовний, про нього мало говорять, але він справді важливий. Якщо в українській мові на позначення особи жіночої статі використовують іменник чоловічого роду, то в реченні його дуже важко координувати з присудком, внаслідок чого виникають двозначні тлумачення. Скажімо, є професор, і цей професор – жінка. Якщо ми не називаємо прізвища й імені цього професора, то за нормою маємо присудок чоловічого роду. І тоді пишемо, наприклад, «професор прочитав лекцію», але якщо цей професор жінка, то виходить, що це нелогічно. Тобто граматично маємо узгоджувати саме так, але логічно це не працює. Була тенденція говорити «професор прочитала лекцію», але ця норма не закріплена в правописі. Тому з погляду мови також є достатньо аргументів, аби використовувати фемінітиви”.

Звісно хтось скаже: “Яка різниця який рід? Головне, що сьогодні обидві статі можуть займатись однаковою роботою”. Проте погодьтесь, що ніхто не скаже “вчителька Ковальський”.

«НЕ ЗВУЧИТЬ!»

Один із головних аргументів “знавців мови”: «Вони дивно звучать». То як бути в такому випадку.

Пані Христина говорить: “Багато хто звертає увагу на те, що деякі фемінітиви не надто милозвучні, і навіть за тривалий час не вдається до них звикнути. Можливо, цього часу все ще замало, бо звукове сприйняття залежить від звички, але, наприклад, слово «історикиня», «математикиня» чи «стоматологиня» досить важко сприймати, і невідомо, чи з часом це сприйняття зміниться, бо такі слова не зовсім відповідають українським словотворчим моделям”.

“Можна, наприклад, використовувати універсалізм, поєднувати іменник чоловічого роду зі словом пані на зразок «пані професор», — радить філологиня. — Вважаю, час все розставить на свої місця, мова відрегулює все сама, вона вбирає в себе те, що їй підходить, що органічно вписується, і відкидає те, що суперечить її законам. Якщо якісь фемінітиви будуть прийняті більшістю, їх активно використовуватимуть. Якщо ж ні, то виживуть лише ті слова, що є милозвучними, інші стануть ілюстрацією певного історичного періоду”.

Основною причиною дивного та незвичного звучання є невживання фемінітивів у мові. Однак популяризація фемінітивів у медіа показує, що такі слова починають «звучати» і не різати вухо тоді, коли їх вживають.
Ось, наприклад, такі фемінітиви, які уже міцно засіли в мові. Адже ми не кажемо “прибиральник Ганна”, “вчитель Марія” чи “письменник Ліна Костенко”. Такі приклади доводять, що фемінітиви не така вже й екзотика.

Сніжана Добромильська

Читайте також: Гендерна революція: у класифікаторі професій з'явилися фемінітиви

Схожі новини